Пам'ятник Шептицькому став творчим фіаско українських митців

Пам’ятник Шептицькому.

Я давно стою за введення мораторію (років на 20, бажано тюремних термінів) на встановлення будь-яких монументів вітчизняного виробництва в Україні. Саме виробництва. Не назвав би це авторством, оскільки автором тут виступає дикунський всенародний егрегор у цілому).

У нас, агроельфів взагалі (не геть усіх але вирішальної більшості), страшні проблеми з об’ємно-просторовим мисленням. Ми не відчуваємо простору, а тому паркуємося як барани, залазимо по десять рил в один маленький ліфт, всі обвішані вонючими торбами з базару, ліпимо криві уйобіщні пам’ятники і по ідіотськи встормляємо їх в архітектурне середовище, котре теж, у свою чергу, олігофренічне за своєю природою.

Повне враження, що все об’ємно-просторове у нас робиться не для людей, а для бюрократичної галочки і за тупою рефлекторною звичкою – треба монумент і похуй. Треба повісити красиву люстру в готелі – і посрати, що вона страшна мов гуцульський птеродактиль. А навіщо треба? Бо нада! А нахуя нада? Ну бо треба! Сутінкові зомбі.

Гадаю, в нашому випадку це пов’язано із недорозвинутою матеріальною культурою православно-іконописного типу – такою ж пласкою як і селянська ікона, власне. Не дарма оці всі надпримітивні культові малюнки мають у нас не лише статус історичного артефакту але, головним чином, пиздець якого високого мистецтва. Хоча насправді вони усім своїм виглядом свідчать про страшне культурне відставання від західної традиції.

Тому, можливо, весь світ уявляється нам таким простим і однозначним, мов та розмальована дошка. Пласким, не складним, не глибоким, не об’ємним.

Звідти, до речі, усі ці однозначні і пласкі реакції типу – чуть шо ЗРАДА! Потім виявляється, що не зрада, а фейк, але це вже нікого не їбе. Плаский неолітичний розум, наївний, інфантильний та поетичний. Мозок родом з епохи стабільних і хороших врожаїв полби. Розум сільського дурника.

Я, до слова, за освітою скульптор але давно не практикую цього шляхетного мистецтва. Бо скульптор я вкрай хуйовий. А оно люди досі ліплять які-то соціалістичні брили замість людських фігур і не стидаються, ба навіть пишаються.

Дарвін благослови!

А, забувся додати, що пам’ятник Шептицькому – це повне гівно і викинуті гроші. Як майже завжди у цій сфері.

Іван Семесюк