Доброго ранку, друзі!
Надворі понеділок, врем’я в нас воєнне, а до п’ятниці ще далеко. Тож починаєм робочий тиждень з бойового кофе-брейка, зручно вмощуємося і читаєм. У діда часу знов мало, пишу на бігу, в тєлєграфном стілє.
Обвінітєлі та судді в ділі Наді Савченко сидять в касках і бронєжілєтах, боячись висунуть із окопів голови. Адвокати продовжують прицельний артобстрел їхніх позицій неопровержимими доказами невинуватості Наді. Ілья Новіков мастєрськи положив снаряд з відео алібі Наді Савченко прямо в бліндаж слєдственного комітєта РФ. Речник слєдкома РФ генєрал Маркін получив тяжолу контузію і начав вещать ахінєю нащот возможності включать у людей сверхпам’ять, яка позволяє свідєтєлям вспомнить і то, чого не було. До генєрала Маркіна начали пристально присматрюваться ведущі психіатри світу, которі мріють заполучити блєстящі, без єдіной ізвіліни мозги генєрала в свої клініки для опитов.
Тєм временєм, Хуйло просматтрюючи новостні лєнти мірових новостєй обідився, шо мірове сообщество не уділяє йому достаточно вніманія. І як обично в таких случаях начав громко бряцать оружієм на сході України. Мірове сообщество сердито насупилося, но мовчить. Цієї ночі обіжене Хуйло проізвело обстріли передмістя Маріуполя, в результаті чого загинули мирні люди. Результат обстрілу Хуйлу понравився, він довольно улибнувся і пакує чемодани на отдих в Крим.
МЗС України вже набрало в груди повітря, щоб разразиться гнєвним протестом по поводу приїзду Хуйла в український Крим, а придворний шут Хуйла Дімка Піськов уже приготовився виразить по поводу українського протесту іскреннєє удівлєніє. Мірова закуліса, відімо рішила не придумувать нічого нового і гонить старий, харашо себе зарекомендувавший сценарій: август – Крим – Форос – Лєбедіне озеро. Харашо би… Наблюдаєм.
Зберігаєм бадьорий бойовий дух, держим кулаки за Надю та всіх полонених, продовжуєм допомагати Армії, активно займаємся спортом і читаєм repka.club.
І слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас Смайлик «smile»
P.S. Розумію, що сьогодні написав мало, тому в качестве компенсації, для тих, хто інтересується «Історією України від діда Свирида» короткий уривок, посвящонний нєкоторим подіям рівно тисячолітньої давності. Ітак, літо 1015 року.
«…Події попереднього параграфу завершилися 15 липня 1015 року, в день смерті великого князя київського Володимира. Помер князь у самий розпал педагогічного процесу, взявшись виховувати своїх старших синів, щоб примусити їх визнати наступним великим князем юного Бориса. Бо така його воля, всім закрить роти і слухать, що батько каже.
Старший син Святополк, вірогідно, знав, що його справжнім батьком був убитий Володимиром Ярополк. Тому великого князя і всю його породу не любив, а себе вважав єдиним законним претендентом на престол. І страшенно рознервувався, почувши, що влада по смерті Володимира відійде не йому, а одному з молодших синів узурпатора, Борису. Володимир, щоб Святополк трохи охолов і не наробив дурниць, запроторив його у Вишгород під посиленою вартою.
Довідавшись від своїх вишгородських охоронців, що Володимир помер, Святополк підстрибнув від радості і розгорнув бурхливу діяльність. Вишгородські бояри всіляко йому допомагали, вірогідно, керуючись своїми кар’єрними міркуваннями.
Першим ділом Святополк рвонув у Київ і почав всіляко задобрювати киян красивими обіцянками. Це зрозуміло, бо громадська думка небайдужих громадян завжди відігравала в нашій країні важливу роль. Бояри зметикували, куди вітер дме і надали Святополку матеріальну допомогу. Тому Святополк закріпив красиві слова продовольчими пакетами, які отримала кожна київська родина. Чи входила до продовольчого пакету гречка невідомо, але цілком імовірно, що входила. В такому випадку традиціям продовольчого підкупу виборців в Україні вже рівно тисячу років і ця славна традиція жива й понині. Щоправда, мало хто пам’ятає, що започаткував її Святополк Окаянний. І ще менше задумуються, яка політична доля чекає на тих діячів, які занадто покладаються на гречку.
Заручившись симпатією киян Святополк зітхнув полегшено. Бо навіть сильне київське військо, яке ось-ось мало повернутися до Києва з Борисом на чолі, вже не було настільки страшним. Святополк правильно розрахував, що дружинники, сім’ї яких живуть у Києві, навряд чи будуть виконувати злочинні накази брати місто штурмом. Але вирішив все-таки вберегтися і послав до Бориса своїх посланців.
Борис не знав про смерть батька і тим паче не знав, що владу в Києві перехопив Святополк. Але прийняв гінців від Святополка і уважно їх вислухав. Гінці передали Борису запевнення, що Святослав любитиме його як брата рідного, лиш би той не заявляв претензій на владу. Вірогідно, Борис був людиною м’якого й не дуже рішучого характеру, тому просив переказати Святополку, щоб той не хвилювався.
Військо, як почуло, що трапилося, почало вимагати від Бориса негайно йти на Київ і відірвати Святополкові все, що в того погано висить. Вірогідно, командири київської дружини також зметикували, що допомога молодому князю відібрати владу, позитивно позначиться на їхньому кар’єрному рості. Але Борис відмовився виконувати поради воєнних командирів, військо хмикнуло і плюючись та лаючись перейшло на бік Святополка. Борис залишився один “із отроками”.
24 липня 1015 року, як оповідає всезнаючий Нестор, група підісланих Святополком негідників напала на намет одинокого Бориса і проштрикнула бідолаху списами одразу в багатьох місцях. Давньоукраїнський блогер Нестор поіменно перераховує імена підісланих: “Путьша, Талець, Єлович, Ляшко, отець же їх – сотона”. Співпадіння з іменами сучасних діячів – випадковість, дідусь тут ні при чому, всі претензії до Нестора.
Далі Святополк вирішив прибрати і молодшого єдиноутробного брата Бориса – Гліба, який у той час взагалі ще мав бути підлітком. Гліб сидів у Муромі, куди прибули посланці з Києва та передали наказ буцімто від Володимира, щоб той негайно до нього прибув. Гліб швиденько зібрався і подався в Київ у супроводі невеликої свити…»
І так далі, в тому ж дусі…
