Мені наврочили стати політиком

Коли я народився і мене вперше показали рідні дід Петро Антонович вигукнув: “він такий активний, політиком буде”.

Цю історію мені рідні переповідали з року в рік. Особливо коли я почав займатись громадсько-політичною діяльністю. Тюрми, акції, затримання, мітинги, арешти, вишколи, обшуки… Все це переживали моі рідні 22 роки поспіль. Я боровся з червоними директорами, комуністами і лібералами, Кучмою і Януковичем, з інтернаціоналістами і навіть капіталістами а точніше олігархами. В ті надтяжкі часи рідні часто згадуючи мого діда Петра казали: наврочив.

Насправді це вони мій дід, бабуся і мама виховали мене таким як я є: переконаним націоналістом, борцем за соціальну та національну справедливість.

Дід Петро ще коли я був юнаком а в країні панувала комуністична диктатура давав мені читати заборонену літературу і дозволяв з ним на пасіці слухати “ворожий” Голос Америки. Дякуючи діду я полюбив читати і захопився історією, почав писати дитячі вірші а згодом і статті до газет.

Бабуся Меланія Семенівна розповідала те чого в тодішніх підручниках, газетах і просто книгах не писали. Розповідала про колективізацію, голодомор та правду про Другу світову війну. Саме завдяки бабусі я став переконаним антикомуністом а згодом націоналістом.

Моя мама Тамара Петрівна виховуючи мене сама потрапила під вплив моїх поглядів і завжди підтримувала мене в моїй боротьбі не рідко через це вступаючи в конфлікти з оточуючими.

Зараз коли мені виконалось 43 роки, коли за спиною в минулому тюрми, арешти та переслідування, коли я обраний народним депутатом Украіни я шкодую лише за тим, що цього не бачать ті хто мене виховав і зробив патріотом своєї краіни, не бачать мій дідусь і бабуся, не баче моя рідненька мама.

Вічна ім пам’ять і доземний уклін!

Ігор Мосійчук