Третього травня увечері помер наш геніальний сучасник Валерій Куріньський.
Телеканали не помітили його смерті, як не помічали й життя. Особистість Куріньського завелика для ньюсрайтерів, які зосереджені на перипетіях мікробіологічних об’єктів, самі є такими і таких мають за публіку.
Проте, наші нащадки питатимуть нас: ви жили поруч з Куріньським, яким він був? І ми брехатимемо їм, що розуміли його.
Куріньський називав свою справу – постпсихологічні студії. Я завжди відчував захват і від його Dasein і від способу його БУТТЯ В ІНТЕЛЕКТІ.
Слухати його було насолодою, ще більшою, ніж читати. Він розсипав інтелектуальні фокуси, а тоді вражав інтелектуальними чудесами.
Хоч що б ти прагнув опанувати, хоч музику, хоч фехтування, твій успіх залежить від вартостей вчителя. Нас, своїх невдячних учнів, Курінський навчив найціннішому – вчитися. Вчитися в найефективніший спосіб. Страх навчання – пандемія сьогодення. Він вилікував багатьох. Серед них і мене.
Він казав: глибина приятелює з сумом. Надбання меланхолійних станів -найцінніші.
Сумуйте за його генієм, браття, якщо ви знали його. Або сумуйте від того, що вам не поталанило його знати. Бодай так поглиблюйтеся.
Господи, прийми його душу у Царстві Своєму!