Генштаб випадково порадував бійців приємною несподіванкою

Пора вводити хештег ‪#‎army_shit‬ для особливо пам’ятних проколів ЗСУшної бюрократії).
У приписі стоїть номер частини і місце прибуття (де-юре це і місце дислокації бригади), куди маю явитись у визначений час. У нашої групи місцем припису значився Дніпропетровськ. Але в комендатурі на вокзалі ніхто ніколи не чув про в/ч з таким номером). Пів години пішло на уточнення – і вуаля: нам у місто Димитров, що біля Красноармійська, в 65 км від Донецька. Відповідно від Дніпра пертись на автобусі за 140 грн. добрі 3 години. Радості повні штани).
Просто у ГШУ та Військовому Інституті всі на нас болт клали, тому якось не удосужились написати реальне місце призначення офіцерів і до останнього приховували від нас навіть номер в/ч – типу аби права не качали).

Але всюди варто шукати позитивні сторони – здали речі в камеру схову, взяли квитки на 17:00 і пів дня провели у прогулянці містом.

На перший погляд непривітне і совкове місто (більше випадків неадекватної реакції на звертання українською пам’ятаю лише в Харкові) згодом відкрилось з іншого боку – людянішого і приємного. Але найкомфортніше відчув себе у майже безлюдному парку Шевченка, звідки чудово проглядається майже весь Січеслав.

Навіть умудрився сходити в місцевий ТЦ “МОСТ-сіті” на стрічку “Еверест”, якою марив останній тиждень (крутецький фільм, хоч і з передозом бутафорної драми у фіналі. Всі кадри стрічки можна відразу ставити шпалерами робочого столу – давно не любувався такою красивою зйомкою).

Після подібної міні-відпустки готові хоч на край світу). Тож скоро зацінимо, в які ж єбєня нас закинув ГШУ:).

Роман Кулик

Загрузка...