Децентралізація: приховані загрози

Останнім часом реформа децентралізації займає чільне в інформаційному сегменті українських новин поступово витіснивши буремний схід з перших сторінок авторитетних видань.

Влада наголошує на важливості проведення реформи децентралізації, котра є закономірним результатом розвитку демократичних режимів в розвинутих країнах. Проте, згадуючи плюси реформи слід наголосити на системних недоліках, котрі можуть еволюціонувати в суттєві загрози, що призведуть до непередбачуваних наслідків і прогнозів, які будуть обговорювати спеціалісти суспільно-політичних наук.

Правляча коаліція любить брати за зразок реформування польський варіант. Однак, багато, хто не розуміє, що подібні зразки реформ можуть не зазнати краху по одній простій причині, а саме не схожості соціально-політично обстановки в порівнювальних країнах. Польща на відміну від України не стримувала московську орду на своїх кордонах несучи серйозні матеріальні і людські втрати. На відміну від України польське суспільство не перебувало в серйозній соціальній кризі, що супроводжувалась політичною безхребетністю правлячої еліти. Слід визнати, що польська еліта виявилася політично якіснішою, ніж наші гаранти передані у спадок від радянської номенклатури. Тому, що Польща на відміну від України на загальнонаціональних виборах повністю не підтримала представників старого комуністичного апарату, яких активно підтримало українське населення і навіть вибрало президентом комуністичного бюрократа – Кравчука. Цей факт дає змогу прийти до висновку, що польське суспільство було більш політично активним і в свою чергу консолідованіше, а значить психологічно готове до подібного реформування. Поляки були готові забрати владу в свої руки обмеживши контроль бюрократичного апарату, а не покірно передати її в руки місцевій олігархії. Яка ж країна в такому випадку може слугувати прикладом для України?

Як би це парадоксально не звучало, але слід звернутися до історичного прикладу Ізраїлю, як країни, що переживала майже подібну соціально-політичну ситуацію, що склалася в Україні. На момент проголошення незалежності ізраїльська влада зіткнулася з проблемою знову ж таки високої децентралізації владних структур. Єврейські партії контролювали дуже багато аспектів суспільного життя, що не давало змогу ефективно консолідувати суспільство задля збереження незалежності і налагодження розбудови державних установ, що змогли професійно організувати політичне життя країни. Партії мали свої школи, лікарні, і навіть мали свої військові підрозділи, котрі мали непідконтрольний характер. Якщо провести паралелі, то можемо побачити подібну ситуацію в Україні, тільки на відміну від Ізраїлю владу тримають олігархічні клани, які мають монополії на різні спектри військово-промислового комплексу, контролюють українські партії і вже мають свої збройні формування, котрі активно використовують. Події недалекого минулого під Укрнафтою з невідомими зеленими чоловічками Коломойського тому підтвердження. Будь-які спроби пережати повітря олігархічним структурам будуть зустрічати жорстокий опір. Більшість з нас спитає, що робити в такому випадку, щоб знайти вихід з олігархічної пастки? Ізраїль знайшов вихід в децентралізації політичної влади. Широкий перелік прав і можливостей  політичних партій поступово обмежувався і делегувався державі, що дало змогу консолідувати суспільство і поступово нівелювати вплив місцевих князьків. Превентивні заходи дозволили уряду провести системні кроки, які дали змогу подолати економічну кризу і вивести країну на рівень економічно розвинених держав. В майбутньому єврейське суспільство зрозумівши, що дало забагато прав державі змогли лобіювати реформу децентралізації і обмежити державний контроль.

Отже, порівнявши українську, польську і ізраїльську модель, можемо дійти певних висновків. Реформа децентралізації в теперішньому вигляді несе ряд загроз, котрі проявляються не в особливому статусі Донбасу, а мають більш системний характер. Найголовнішою проблемою є низька якість українського суспільства і фактично відсутність активного громадського руху. Більшості нашого населення не знає, хто представляє їх інтереси в парламенті, а про ознайомлення виборців з програмою свого кандидата можна, навіть не говорити. Наше суспільство політично не готове взяти на себе права, котрі будуть делеговані громадам. Зважаючи, на сильний вплив олігархічних кланів, які контролюють майже всі сфери економічного життя регіонів можемо наголосити про небезпеку утворення феодальних князівств, що стануть точками дестабілізації політичної ситуації в країні і шляхами політичного тиску з боку зовнішніх сил, котрі забажають мати свої сфери впливу на території України. Також слід зазначити, що саме місцеві еліти стануть найсуттєвішим ‘’лежачим поліцейським‘’ на шляху українських реформ.

За таких умов доречно було б звернутися до ізраїльського досвіду. Тільки централізована вертикаль влади зможе ефективно впровадити системне реформування і вивести країну з глибокої суспільно-політичної кризи, бо домогтися високої якості суспільства можна лише за умов створення прогресивних суспільних відносин між громадянським суспільством і владою, а при розквіті політичного активного суспільства децентралізація має стати закономірним результатом системного реформування.