Блокада Криму вимусила владу готувати шляхи до відступу

Трохи про Крим. Наболіло.

Економічна блокада Криму, яку ініціювали представники кримсько-татарського народу – це логічна відповідь українські владі, яка зрадила татар. Гоніння і репресії, які здійснює проти них Путін, залишались поза увагою Порошенка і його любих друзів. Про що тут казати, якщо він злив не тільки Крим, а і Донбас.

Згадайте як з півроку тому один з найвпливовіших представників татарської громади Рефат Чубаров очолював комісію з відбору директора антикорупційного бюро. Тоді я просив його не прогинатись під Порошенка, рекомендуючи на посаду директора НАБУ одіозного адвоката-прокурора Артема Ситника. Проте мене не почули.

Можливо пан Чубаров на той момент ще вірив в «іскренні» обіцянки Порошенка боротись за повернення Криму Україні. Після призначення Ситника, Порошенко віддячив Рефату Чубарову посадою народного депутата України, але на цьому вся допомога по вирішенню «кримського питання» і закінчилась. А як могло бути інакше, адже на торгівлі з Кримом та Росією керівники держави наживають мільйони. І власна кишеня їм ближче до серця, ніж страждання цілого народу.
Питання повернення Криму стоїть для мене особливо боляче.

Половина моєї родини ще сорок років тому переселилась в Севастополь з Дніпропетровської області. Мій дід під час Другої світової війни служив на флоті у Чорному морі. Мій дядько вже в радянські часи служив на флоті, залишився в Севастополі, отримав там вищу освіту і півжиття пропрацював інженером на «Севморзаводі», дослужившись до посади начальника доків. Кожен рік до анексії я бував в Криму по декілька разів на рік, іноді жив там місяцями, тому вважаю його своєю другою батьківщиною. І я, як ніхто інший, розумію що відчувають татари, які підтримали Революцію гідності і стали пліч о пліч з українцями боротись зі злочинним режимом Путіну.

І ось декілька днів тому з Криму повернулись мої батьки, які відвідували нашу севастопольську родину. Вони вже похилого віку і вирішили побачити один одного після тривалої розлуки. Їхали назад додому і плакали, оскільки не знають чи зустрінуться знову. І плакати було з чого. В Криму все гаразд: ми даємо їм товари, воду, електроенергію. Путін зробив 50% знижки на авіаквитки і тепер кожні декілька хвилин в Сімферополь сідає літак з материкової Росії. Пляжі і санаторії переповнені. Батон хліба коштує на нащі гроші близько 4 гривень (13 рублів). Ціни майже однакові з українськими, проте пенсії і заробітні плати бюджетникам майже втричі більші. Ціни на пальне нижчі. Окупаційний режим зміг забезпечити рівень життя людей, кращій ніж в Україні.

На жаль ситуація набагато сумніша. Виходить, що Путін кращий для Криму, а ось Порошенко – найгірший варіант для України. Ганьба українській владі, яка забула за весь свій народ! На сході гинуть люди, економіка падає, ціни і тарифи ростуть, корупція квітне, права людини залишаються пустим звуком. Ми котимось у прірву, безодню. Про який Крим може йти мова? Хто буде хотіти повернутись в хаос?

За татар забули, у них не має перспектив, це очевидно. З Порошенком перспектив не має ні у кого. Він готує для себе та своєї світи запасний аеродром, щодня перераховує за кордон пограбовані у народу мільйони. І сподівається залишитись неушкодженим під уламками системи, яка рано чи пізно розвалиться. Але чи треба нам всім чекати поки він зруйнує державу?

Віталій Купрій

Загрузка...