За джерела, гопоту і мокшанських сепаратистів.
У сучасної модерної української нації є два, так би мовити, джерела.
Це Подерев’янський і “Плач Єремії”. А всі ці постанови, фінансування, і тим більш Держдеп з австрійським генштабом – це все відволікаючий маневр для московитів.
Пояснюю суть питання.
Простий але глибокий філософський гумор і якісна лірика – це підмурки повсякденної культури для всіх. Якщо у вас, приміром, в країні є тільки харківський бронетанковий завод, упирятинська свиноферма і шансон – то це, звичайно, ахуєнна локація, а не це країна.
Все класно, але в якусь мить у ваші двері грюкає офіцерським чоботом товаріщ Мордвінов (як у Шинкаренка в “Кагарлику”) сам при тому будучи таємним мокшанським сепаратистом, і починає чмурити хохла бо у того ніхуя, по суті, нема, крім згаданих вище артефактів. Звісно, це з мокшанської точку зору. Бо у мокшан усього дохуя, це відомий факт. Не те, що у нас туточки.
Але товаріщ Мордвінов несподівано напорюється своїм термоядерним їблом на тоненьку але крепку лінію Манергейма, що зветься просто і лагідно – нова українська низова культура.
Ілюструю.
Році десь у двотисячному товариш по інституту мені каже –
Бля, вчера видел эпическую сцену ночью с балкона, на районе. Валит здоровенная толпа урэканых в жопу гопников (Воскресенка) и хором поет – Лиш вона, лиш вона, сидітиме сумна! Буде пити, не п’яніти від дешевого вина!
Скажу відверто – це мене здивувало, але наче й потішило. Чомусь тоді це здалося дивним. Гопніки вночі, напиті, гуртом співають щось зворушливе по-вкраїнськи. Це зараз нормально, а тоді в Києві …
Це щодо якісної лірики.
З Подерев’янським все ще простіше. Не лише мені, але мабуть всім вам, траплявся який-небуть миколаївський гопуня, котрий після дружньої чарки вдавався до наступного одкровення –
Сука, а ты слышал этого, Поддеревянского, чы как там ево? Отєта чорт разваливает мощьно, пиздец, и понял – по укрАински, я тока вот это щас вдупляю, шо по укрАински можно так развалить чотко, я тебе гаварю, это пизда …
Це щодо філософського гумору, як не дивно.
Серед миколаївської гопоти дохуя філософів-практиків, хоча й упрощенців.
І шо, шановні, виходе? А виходе те, що вся оця миколаївська і воскресенська гопота, не зважаючи на весь свій шансон і прочую фізкультурную революцію, ганяє за наших. А наші, увага, це оця сама репана вкраїнська творча інтелігенція – Подерев’янський і “Плач Єремії”.
Отака колізія. Хоча, насправді, все почалося значно раніше, і без інтелігенції. Здається в 1986 році, коли на киівському залізничному вокзалі динамівські вболівальники перевернули вагон з московитами. Динамо-Спартак, здається так називалося паті. Але це до істориків вкраїнського футболу. Я чисто по селюках виступаю.
Спасибі державі!
