Всі розбіглися по політичних таборах. Зневага, ненависть, агресія. Якщо хтось і планував розколоти українців, це сталось.
Не втримавши інформаційного тиску, люди злетіли з катушок, а політики замість того, щоб принаймні публічно продемонструвати єдність і здатність до компромісів, лише підвищили градус протистояння.
Якщо раніше тебе в суперечці могли назвати дурнем, то зараз ти – ворог, консерва, загроза державі. А вороги мають повиздихати, і це – аксіома для всіх учасників конфлікту.
Якщо за останні 15 років українці виходили на Майдан через зневагу до їхнього вибору, то зараз я все частіше стикаюсь з публічною згодою пробачити будь-які фальсицікації заради перемоги свого кандидата, і це страшно.
Озброєні смартфонами домогосподарки у перервах між серіалами штурмують соцмережі, боти-мультиверстатники засівають треди панікою, кожен тепер – політтехнолог, соціолог і медіаексперт. Хтось хоче ризикнути і спробувати щось змінити, хтось – зберегти те, що є, хтось – вже давно нічого не хоче, але процес не залишає.
Страшно уявити, на що здатні ці люди в умовах диктатури, яка теоретично може настати в будь-який момент, і ніхто цього не помітить, бо зайняті розбірками між собою. Прогнозую, що сталінські часи покажуться легковажним жартом. Тоді люди знищували один одного через страх, зараз – через ненависть, а ненависть – набагато потужніший мотиватор, ніж страх.
Якщо чесно, я не знаю, що з цим робити. Кажуть, революція пожирає своїх дітей. Маячня. Революція, яка не змогла захистити свої цінності, пожирає всіх.
