Ви ще боїтеся призову?

Коли нещодавно московити обстрілювали передмістя Маріуполя, серед інших була тяжко поранена десятирічна дівчинка.

Хороша дитинка, розумненька.
На гелікоптері її переправили до Київа, до центральної дитячої лікарні.

Вона не може сісти й оглянути себе, лежить на спині. Ось вже кілька днів ніхто не наважується їй сказати, що в неї вже нема ніжки, довелося ампутувати, й що мами вже теж нема (загинула в тому ж обстрілі).

Дівчинка каже: тьотя Оксано, я вже відчуваю ніжку, рухаю пальчиками. Їй здається, що вони все ще є.

Ви ще боїтеся призову? Ще доцільно підтримувати дипломатичні стосунки з московією? Будь-які стосунки?

Скільки їх треба вбити за кожний пальчик цієї дівчинки?

Дмитро Корчинський