Вчорашнє засідання Ради, виступи депутатів, звільнення Зайчука, істерія Луценка, брифінг Тимошенко, Іллєнка та інших… І знову ні про що, і знову якась істеричність та відсутність смислів. Країна так далі розвиватися не може!
Переважна більшість нашої так званої еліти просто не розуміє чи не хоче розуміти реальної ситуації в тактичному, стратегічному, геополітичному та етичному контексті, а відтак не здатна запропонувати образ майбутньої країни. Усі ці розмови можновладців про децентралізацію, подолання корупції та реформу судів так і залишаться пустопорожніми теревенями про реформи, якими нас годує кожна прийдешня влада. Реформи – не панацея для суспільства. Це лише інструмент, яким будується та чи інша держава. Скажімо, такі різні за рівнем життя і ставленням до людини країни як Північна Корея чи США, Швейцарія чи Гондурас також будували свою соціально-економічну та суспільно-політичну структуру шляхом реформ. От тільки бачення як моделі майбутнього, так і місця людини в державі в них було різне.
Скажіть, ближче до яких країн наблизилася Україна за 24 роки реформ? До Швейцарії чи Гондурасу? Думаю, відповідь очевидна.
Справа в тім, що влада неспроможна запропонувати суспільству зрозумілу та сприйнятливу картинку майбутнього держави. Головне для неї – осідлати фінансові потоки та «доїти» суспільство під реформаторське бубоніння. І тут немає жодної різниці між Кучмою, Януковичем та Порошенком.
Так яку ж країну ми будуємо і на яких засадах? Відповідь на це питання мають чітко сформулювати ті, хто при владі або претендує на неї. Бо це і є первинна функція еліти. Якщо ж такої відповіді ви досі не отримали, то очевидним є наступний факт: цю владу потрібно змінювати. І змінювати доти, поки не вийдуть на авансцену політики, здатні породжувати смисли, а відтак і моделювати суспільство майбутнього. Це єдиний шлях вирватися із заскорузлого совка та породжених ним деформованих суспільно-політичних відносин.
Євген Місюренко
