Знаю, ви мене читаєте, нешановні представники режиму внутрішньої окупації.
Я був на Майдані. Не просто був, а арматурою гамселив мусорів, які махали своїм дуб’ям та стріляли 20 лютого. Брав з побратимами в полон мусорню.
За моєю спиною 2 травня та рятунок Одеси від московської навали.
Не МВС, не СБУ тоді зберігали територіальну цілісність, а люди.
Група ПС під моїм керівництвом була першою, хто став в Одесі на захист ОДА, коли сєпари вішали російський триколор та захоплювали адмінбудівлю.
Мій осередок перший в Україні провів “сміттєву люстрацію”. Мені належить сама ідея засовування корупціонерів в сміттєві баки.
Теплі прийоми різних чмирів на кшталт Царьова-Шуфрича.
Мій осередок махався з беркутньою на невдалому концерті Ані Лорак.
Ми допомагали суддям писати заяви на звільнення.
Мене кидали до СІЗО за фейкове “викрадення та катування” депутата-сепаратиста.
Ми безкопромісно та жорстко нищили наркомагазини в Одесі та попередили не одну російську провокацію.
Мені 20.
У мене купа друзів з ще більш відбитою головою, ніж у мене. Ви справді хочете нас чимось злякати?
Ми на своїй землі.
Саджайте, вбивайте. Ми контужені, нам пофіг (с).
Ви вбили Музичка та Лісника. Ви знищили тисячі пацанів своїм навмисно тупим командуванням на фронті.
Але ви не вб’єте наш дух.
І ми знаємо кожного з вас. Зима настала, і човен вже хитається. Ліхтариків та пісень не буде.
