– Це була така хароша людиночка… Добра… Чуйна… – сказала пані Галя і більш нічого сказати не могла, плакала навзрид. Лю-ди-ноч-ка! Слово-то яке! Як може бути всього багато в одному-єдиному слові.
Я приїхав на похорон до Макарова на Київщині. Ховали активістку з руху чорнобильців. Її звали пані Катерина. Прізвище я, на жаль, не пам’ятаю. Ми простояли з нею на морозі не одну годину не один день.
Тоді, в 2011 році, чорнобильський рух несподівано “прокинувся”. Уряд Азарова, скасувавши пільги, спровокував такий народний гнів, що здавалося, це може перерости у новий майдан.
Одного разу під Кабміном зібралась така сила-силенна людей, що їй кінця-краю видно не було. Пані Катерина була з нами. Спочатку натовп намагалися перелаштувати на якусь єресь горе-вождики деяких чорнобильських організацій, які, вочевидь, про щось “терли” із владою взамін на стримування акцій протесту. Однак, люди їх досить швидко розкусили і вигнали геть.
Далі виступив Ляшко, декілька притомних чорнобильців з різних регіонів і я. Баба Галя з Вишневого сказала, що Януковича треба повісить за яйця на електрічєскі провода – і цю думку публіка прийняла найбільш схвально.
Затим прийшов “звездный час городских сумасшедших”: до мікрофона дорвалися персонажі, м’яко кажучи, дивного світогляду. І почався бардак. Виступає явно божевільний. Більша частина присутніх його не слухає, викрикуючи щось своє. А частина – взагалі почала розходитись…
Холодно. Дуже холодно. Бр-р-р. І тут когось осінило: “Пішли на Банкову?”. А пішли! Дія завжди мобілізує і згуртовує. Садова, Інститутська, несамохіть перекритий рух в центрі Києва, 7-8 тисяч людей, більшість – похилого віку. Адміністрація тодішнього президента Януковича. Зрозуміло, що Азаров – прем’єр-міністр церемоніальний, і рішення про скасування пільг приймав особисто Портрет.
“Ця влада безнадійно далека від реальності – повиносять їх на вилах. Ох, і почнеться скоро…” – подумав я тоді. Помилився. Почалось. Але не скоро. Через два роки після того. Сцени немає. Зате є міліцейський “бобік”.
– Я на нього полізу виступать. – каже Ляшко.
Думаю, що жартує. Ні, ти бач, заліз і вимагає мегафон. Говорить чітко і жорстко. Із запалом. Оголений народний нерв. Виглядає на “бобіку” колоритно. “Аки Ленин на броневике”. – каже хтось у мене за спиною.
І тут під ногами Ляшка починає з’являтися паралельний світ. Наче з повітря матеріалізувався водій всередині “бобіка”, щось погодив по рації і завів його. Спробував їхати. Пані Катя однією з перших кинулась під той “бобік”.
Я не міг не приїхати на прощання з нею.
***
Макарів. Земля вже прийняла її тіло, а душа сиділа десь з нами в кафе на поминках, вслуховуючись у розмови. Наче питала: а коли ж наступний мітинг?
– А коли ж наступний мітинг? – пронеслося серед столу. Хто сказав – не зрозуміло. Ніби, як набір звуків у повітрі виник сам по собі. Може, то душа Катеринина?…
– В середу. – відповів високий кремезний чоловік, встаючи. Він довго говорив про те, якою прекрасною людиною була Катя, не стримуючи сліз. А потім сухо, зовсім іншим голосом: – Може, і ніхто з нас не доживе до того дня, як повернуть пільги…
Щонайменше частково він був правий. І те, що безсовісна Верховна Рада провалила наш законопроект #4442 про повернення пільг чорнобильцям – чітке підтвердження байдужності влади – нинішньої, минулої, позаминулої – до болю і страждань цих людей. І не усі з них дожили навіть до дня нинішнього…
Вічна пам’ять…
