Наша війна має 2 очевидні сегменти: національний і ліберально-демократичний.
Простіше кажучи: з одного боку ми боремося за реальну незалежність України, а з іншого відстоюємо ліберальні і демократичні цінності – Європу – заради яких і піднявся Майдан, Революція Гідності.
В цій війні, як я вже казав, обидва елементи органічно співпали, бо наш ворог не лише споконвічний ворог України, держава, що не визнає наших національних прав, публічно ігнорує наше ідентичність, а й є уособленням антидемократії, диктатури… Скажемо прямо: час таких протистоянь в Європі вже давно минув, тож ми ніби наздоганяємо час. той час, коли відбувалися схожі протистояння – і це був час національних диктатур, лунких жорстких лідерів… Путін з тієї епохи…
Для більшості з нас по цей бік фронту обидва ‘пакети’ цінностей абсолютно однакові і ми їх поділяємо. Є звичайно, й ті, кому ані те, ані інше не потрібне – це наші відверті вороги, але їх не надто багато І з ними усе зрозуміло.
Але є й два важливі види ‘меншостей’.
Є ті, для кого важлива ‘українскість’, але їх менше цікавлять демократичні цінності. Ці люди прагнуть встановлення в Україні сильної авторитарної національної держави в стилі аналогічних сусідніх держав Європи-20x років, коли на обломках імперій і виникали національні держави під проводом Пілсуцького чи Ататюрка, таку державу намагався створити і Бандера – це ті, кого усі знають як права патріотична опозиція.
І є люди, яких аж ніяк не цікавить національна частина питання – їх цікавить лише ліберизація законодавства і можливість ведення бізнесу без тоталітарних обмежень. Це те, що ми знаємо як ‘п’ята колона’ – усілякі Опоблоки, відродження та інші… Вони і справді не проти Росії і Путіна в національно у аспекті, хочуть торговельних зв’язків з цим великим ринком, їм не потрібна потужна унітарна національна держава, але вони точно не хочуть тут путінську диктатуру, бо вона просто забере їхній бізнес і обмежить перспективи його розвитку. Вони схожі на безліч європейців, які у цій війні бачать лише цей аспект і мріють про швидше завершення війни для того, щоб знов торгувати і заробляти гроші.
По великому рахунку у ВР є потужна більшість за перемогу у цій війні, але, як я вже сказав, вона ділиться на троє: ті, що об’ємно бачать проблему і враховують обидва аспекти, і ті, що акцентують увагу на одному з них.
У Путіна проста задача – зробити усі три сили в середині країни ворогами і ослабити Україну. Тому його інструменти задіяні проти інтересів Порошенка і всієї влади, який хоче консолідувати усіх під спільним прапором. Путін через підконтрольних йому олігархів розтроює суспільство: як видно звідси, з Донбасу, гроші А/Ф – накручують тих, кого не цікавить національний аспект, гроші К – накручують тих для кого національний аспект передусім.
Все питання лише в тому чи зможе Порошенко довести усім трьом політичним напрямкам, що національно-патріотичне і демократично-ліберальне не суперечать одне одному, а навпаки сприяють. Чи путінські чвари переможуть.
P.S. Прошу врахувати, що це моя позиція як громадянина і до мого тимчасового статусу позаштатного радника МІП не має жодного стосування.
P.Р.S. Я вважаю, що для зміцнення держави в час війни можна було б тимчасово відійти від певних демократичних норм, що і передбачає військовий стан, але я, як людина, що розуміє головну мету держави як консолідацію у боротьбі проти агресії і корупції як інструмента тієї ж агресії, готовий пристати до позиції більшості, балансуючі національні і ліберальні цінності. Звичайно, після перемоги над Путіним ми виступатимемо кожен за свій шлях розвитку України-переможниці, але на шляху до цієї перемоги ми маємо бути разом. Інакше ніяк!
З Днем Танкіста!
