Доброго ранку, друзі!
Нарешті понеділок і величезна маса небайдужих громадян може зітхнути полегшено. Діти на канікулах, спати можна на годину довше, а з вулиць українських міст і сіл наконєц-то зникли портрети разнообразних клоунів і дятлів. Їх замінила привична реклама квартирних кредитів та протизастудних засобів, життя повертається в нормальне русло.
Дід два місяці єлє здержувався, щоб не коментірувать хід місцевих виборів, бо хтось міг подумати, шо дєдушка комусь там із них сімпатізірує. Нікому я там особенно не симпатизував, вибори получилися якісь кривобокі та вз’єрошені. Разом із тим іде обичний для протодемократичних суспільств процес формування політичної культури, при якій суспільство мусить перепробувати на смак всяку фігню, шоб більше до неї не повертатися.
Так, наприклад, дідові дуже хочеться вірити, що це були останні в Україні вибори, на яких застосовувалися дебільні політтехнології, ножки яких ростуть в Росії і ростуть із 1996 року. Тоді, єслі пам’ятаєте, команда Єльцина мобілізувала усі возможності і всіма правдами й неправдами зуміла на презідентських виборах натягнути Борис Ніколаїчу, з його початковими 3%, рейтингу победні 54%. Після победи Єльцина політична шелупонь на всьом постсовецьком пространстве свято увірувала у всемогутність політтехнологов, а самі політтехнологи всячеськи міф про свою всемогутність підтримували. І началися поїздки сезонних бригад російських заробітчан до республік непевної демократії. Україна в них котірувалася по вищому розряду, бо в Україні гніздиться наіболєє багата популяція мечтающих о політіческой кар’єре дятлов. За московськими заробітчанами потяглися і доморощені політтехнологи, яких розвелося до біса. І саме їхні талантліві творенія визивали в нас таку огиду протягом останніх місяців.
То, шо в Україні політтехнологічні фокуси обично не визивають должного ефекта, а навпаки, викликають лють і роздратування небайдужих громадян, нікого не інтересувало. Всі політтехнологи всігда пояснювали свої провали тим, шо заказчик дав мало грошей. От єслі би дав більше, тагда канєшно да… В общем, заказчик сам винуват, скупердяй проклятий. І поетому лузєр.
На теперішніх же виборах ми наблюдали (і дід дуже хоче в це вірити) останній предсмертний видох політтехнологічних шахраїв, бо даже наіболєє тупим із вітчизняних дятлов мало стати зрозуміло – гроші рішають не все. В цьому смислі дід складає щиру і ніжну подяку такому персонажу, як Думчев (кияни зрозуміють, про кого дід каже). Хто воно таке я не знаю і знати не хочу. Але воно зробило величезний внесок у справу оздоровлення нашого політичного організму хоча б тим, шо ярко і убідітєльно продемонструвало – чим більше дєнєг ти вкладуєш в свою рекламу, тим менше голосів отримаєш на виборах. Виборці у Києві масово шукали в бюлетенях фамілію Думчева лише для того, щоб даже випадково за нього не проголосувати. Тепер команда Думчева єстєственно заявляє про фальсіфікації, бо їм не нравляться 3% набраних їхніх кандидатом. Дід також допускає, шо получений результат не відповідає дійсності – три відсотки це шось слішком багато.
І буйні та алчні стада політтехнологов мали би зараз зазнать єстєственної убилі. Во всяком случаї пущена плітка “Он работал на Думчева” має означати негайну смерть професійної кар’єри політтехнолога.
Ото дід вчепився за Думчева, но він лише наіболєє показовий пример, який перед очима в киян. Дєдушка впевнений, шо подібних персонажів було повно і в інших містах нашої неозорої країни, а значить і там відбулася протипопулістська вакцинація.
Або інший кандидат на мера Києва, суть передвиборчої агітації зводилася до апокаліптичного крику, шо всьо пропало і він послєдня надьога Києва та його останній рятівний план. Дід напоминає тому вже колишньому кандидату, шо для Києва даже у 1240 році не все пропало. І не нада нас пугать. А ось лякаючи киян він лише сильно попсував свою власну репутацію, хотя людина він може й непогана.
Єслі діда читають майбутні політики, які зараз лише задумуються про політичну кар’єру, дідусь з висоти прожитих років дасть їм пораду – не апелюйте ви до емоцій людей. Тим більше до страхів і фобій, бо воно вам боком вилізе. Старайтеся апелювати до розуму і до логіки. І запам’ятайте раз і назавжди – люди в масі своїй набагато розумніші, ніж прийнято думати. А людям давно набридли страшилки, люди хочуть бачити в політиці спокійних, чесних і знаючих професіоналів. Тому потрібно вміти розповісти що і як ви збираєтеся конкретно зробити, щоб вирішити ту чи іншу проблему.
І давайте без популізму, що звільните половину чиновників, а після того все автоматично стане зашибісь. Не стане. Бо саме звільнення чиновників призведе лише до ще більшого хаосу. Спочатку треба чітко і просто пояснити як буде реорганізовано управління містом, бо лише після розумної реорганізації можна приступати до скорочення чи ліквідації зайвих структур.
Люди розумніші за політтехнологів, але політики мають все пояснювати простими словами. Чому? Не тому, що люди не розуміють складних матерій. Уміння просто прояснити складне явище – властивість справжнього професіонала. І коли люди чують, що кандидат може спокійно і простими словами пояснити як вирішити, скажімо, транспортну проблему, довіра до нього зростає. І за нього проголосують скоріше, ніж за дятла з багатомільйонним передвиборчим бюджетом та з несамовитим рекламним вереском “Я вас спасу!”. На такий вереск подавляюще большинство виборців чемно відповідає – “Пішов ти в жопу”.
Випереджаючи возможні запитання за кого голосував сам дід відповім, що вибирав серед найменш верескливих політичних об’єднань, у котрих явно не було грошей на масштабну рекламу. Бо більший шанс, що саме там і зібралися спокійні і чесні професіонали. І їх треба принаймні заохотити, щоб вони не махнули на політику рукою. Бо так і будемо завжди васькатися з дятлами, упирями та різними підставними клоунами.
І ще одне питання напрошується після цих виборів. Питання це стосується ЦВК і напрашується логічний вопрос чи не пора цим прекрасним людям писать заявлєнія, а їхню лавочку ліквідувати за ненадобностью. В політичній структурі України є два архітектурні ізлішества, побудовані нєзабвенним паном Кучмою для удобства політичних маніпуляцій. Одне таке ізлішество називається Конституційний Суд, а друге – Центральна виборча комісія. У обох цих органах нема ніякої потреби, якщо держава хоче бути дійсно демократичною. Безалаберно організовані місцеві вибори при яких у частині міст вибори вчора не відбулися доказують, шо ЦВК ізначально создавалося не для організації виборчого процесу. А для маніпуляцій з їхніми результатами. І якщо хунта взяла курс на чесні вибори, то значить потреби в ЦВК нема. Така странна особенность – подобні ЦВК існують лише в країнах продвинутої демократії тіпа Росії, Білорусі, Туркменістані та ін., а в безнадьожних упадочних країнах тіпа Швейцарії, Великобританії, Польщі подобного сверхмощного підрахуйного апарату не существує. Колись ще в 90-х роках, або на початку 2000-х здається Польщу чи Чехію з офіціальним візитом відвідав тодішній глава ЦВК України полузабутий зараз Михайло Михайлович Рябець. Каково же було його удівлєніє, коли оказалося, шо в Празі (чи в Варшаві, вже не помню) просто нема рівнозначного йому партнера для переговоров. І Михайла Михайловича, з сонмищем помощніков та охранніков після блужданій по коридорам місцевого МВС запопадливо завели в обичний кабінєт начальника отдєла рєєстрації граждан. І зустріла Рябця смущонно улибаясь якась тітка в чині майора. В кабінєті якої работало ще два сотрудніка та мирно закипав старий чайник. Михайло Михайлович пригадав свій пишний увешаний флагами і золотими люстрами кабінет, сумно глянув на булькающий чайнік, презрітєльно хмикнув і полетів у страну настоящей дємократії – кажеться в Узбекистан. Де в увешанном флагами та оздобленому щирим золотом кабінеті глави местного ЦИК пан Рябець відчув себе среді равних.
Можна ще багато розповідать про вибори і тернисті путі демократії, но нам же ще інтєресно, шо в світі коїться. Бо наша пісочниця, де трудновоспітуємі політичні дітки злобно гемселять одне одного совочками і пасочками по головах, отнюдь не пуп планети. Хуйло покуда ще нікуда не іщез, а за миршавим нужен глаз да глаз.
Но пару слів про Надю Савченко, у справі якої сьогодні продовжаться слушанія. Оті слушанія будуть іти ще принаймні місяць, після чого дето в грудні Наді впаяють 20 років, на шо Запад отреагірує мгновенно і гнєвно, особенно мстя Хуйлу за іспорчені різдв’яні відпустки. В любому случаї тихо спустить діло на тормозах Хуйлу не вдасться і він ще не раз гірко пошкодує, шо зв’язався з Надєю, та і вообще вліз в українські справи.
Лучше було б йому сразу лізти у Сирію і тоді у Росії був би гіпотетичний шанс увійти з американцями в якусь коаліцію і тепер би Хуйло умнічав на Валдаї про об’єдіньонниє усілія мірових дєржав в борьбе сугрозой терроризма. А так лише злобно бідкається, шо його ніхто не любить.
Мало того, шо Хуйла не люблять, но ще й обвіняють у всіх гріхах, прошлих і будущих. Де би яка в світі херня не случилася, віздє шукають слєд Кремля, сильно тішачи Хуйлу цим самолюбіє. Но на самом дєлє дурень думкою багатіє – на саамом дєлє перевод усіх стрелок на Хуйла означає по суті, шо його назначили козлом отпущенія, або краще українською – цапом-відбувайлом за всі мірові катаклізми.
Алчні і воїнственні американські гросс-адмірали, які войшли во вкус освоєнія бюджетних средств, рішили нєсколько простімулірувать адміністрацію Обами, шоб презідєнт не кобенився, а подписував воєнний бюджет і шоб флоту перепало трошки більше. І запустили мульку шо якоби російські подводні лодки можуть угрожати оптико-волоконній связі, яка пролягає по дну Атлантичного океану. Прекрасна ідея, шоб возбудить сотні мільйонів граждан обабіч Атлантики, просто геніальна. Бо нішо так не визиває озабоченность сучасної людини Запада, як перспектива втратити інтернет і мобільний зв’язок. А ще сердитаа увага тих граждан умело переведена на восток, а вказівний палець пентагоновських маніпуляторов недвусмисленно вперся в кабінєт Хуйла в Кремлі. Хуйло дурашліво улибається і не знає радуваться цьому лєстному обвінєнію чи возмущаться. Наверно буде радуваться і всячеськи намекать русоваті как он нєвероятно крут. Відіімо, шоб не пояснювать, чого газ фашистскій хунті приходиться продавать за 147 долларов, а не за обещані 400.
У западних генєралов і адміралов наверняка в запасі ще багато креативних ідей і наверняка воєнні бюджети западних стран і надалі стрімко розбухатимуть. Завдяки чому і азартне Хуйло намагатиметься нє отставать от Запада вв’язуючись у гонку вооруженій. Перемогти в якій у Хуйла не більше шансів ніж у УкрАвтодора виграти тендер на будівництво автобанів у Німеччині.
Користуючись нагодою, дід щиро і сердечно вітає всіх автомобілістів України з учорашнім празником та бажає їм (і собі також) скорішого втілення в життя віковічної мрії українців – швидкої та безпечної їзди по суперсучасним автострадам, які обов’язково мають пролягти Україною.
Зберігаєм бадьорий бойовий дух, держим кулаки за Надю та всіх полонених, продовжуєм допомагати Армії, активно займаємся спортом і читаєм repka.club.
І слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас
P.S. Для тих, хто цікавиться виходом першого тому “Історії України від діда Свирида” сьогодні я сподіваюся задовольнити ваш інтерес і дати можливість гарантовано отримати книгу з дідовим автографам. Відповідна інформація буде опублікована і тут, і на офіційній сторінці книги. Прошу дідуся не підганяти, вихід першої книги діло делікатне, хочеться, щоб все було якнайкраще.
