Церква не цурається своїх колосальних статків

Нещодавно прогулявся Києво-Печерською Лаврою. Біля входу до ближніх печер – офіс намісника Лаври митрополита Павла. Під Кабміном автівки скромніші, ніж під цим офісом. Навіть кабмінівські хлопці зрозуміли, що не варто настільки відверто хизуватися награбованим.

Викликає повагу те, що владика й не думає приховувати свої статки. Пропливають грубезні (як на більшовицьких карикатурах) ченці. До них підбігають жінки в хустках, – “благаславі, батюшка!”. Клір знає щось таке, чого не знаємо ми. Якби владика Павло заходився зображувати з себе святого Франциска – роздавати майно бідним, ходити в рубищі й босоніж – паства його не зрозуміла б – потікала б до адвентистів.

Іноді здається, що православні вірять не стільки в якогось (прости, Господи!) Христа, скільки в свого Православа. Я його ніколи не бачив, гадаю він сильно подібний на владику Павла.

Рядами стоять церковні лавки, в них жвава торгівля амулетами і магічними зображеннями, є навіть така книжка – Біблія.

В ній багато дотепного, аффтар жжот. Цікаво було б показати її єпископам – відкрили б для себе дещо несподіване. А може й ні: “Христос розіп’явся за наші гріхи так давно, що це вже стало неправдою”.


Загрузка...