Українська міліція може стати добровольчою

ДВОЄДИНІ

Неподалік від лікарні ім.Мечникова у Дніпропетровську є невеличка перукарня. Одужуючі поранені з “Мечки” приходять туди стригтися, і перукарки не беруть з них гроші. Мене, до речі, теж обслужили безкоштовно, хоч я й не була пораненою.

Роззнайомилася я там з однією працівницею. Молода жінка, сама виховує дитину, крім дитини, має тільки стареньку хвору маму, живуть більш ніж скромно.

І розповіла вона мені, що у школі, де вчиться її дочка, зайняли були приміщення якісь “волонтери” (зараз зрозумієте, чому в лапках). Вони роздали дітям папірці зі списком, що потрібно солдатам на фронт – щоб батьки приносили у школу і віддавали цим “волонтерам”. Так ось, солдатам (насправді цим шахраям) були потрібні цигарки не найдешевшої марки і якісні ЦИВІЛЬНІ речі, обов’язково нові. Багато хто з батьків повівся і приніс, після чого “волонтери” просто зникли.
Моя знайома не стала жертвою цих шахраїв – лише тому, що сама палить і найчастіше значно дешевші цигарки, ніж замовлялися “для солдат”. Ця обставина її насторожила й протверезила від бажання негайно віддати на фронт усе, що має.

Далі-більше. Протягом короткого часу серед батьківського колективу шкіл проводилися “благодійні аукціони”. Кожна мама мала купити на свої гроші продуктів, наробити солодощів, їх продавали на ринку, а гроші нібито йшли в АТО. Ентузіазм жінок, що бажали допомогти фронту, був просто безмежним. Моя знайома порахувала, що на кожній школі, яка брала участь в “аукціоні”, шахраї заробили біля 20 тис.грн. Звичайно, жодних підтверджень, що ці гроші справді пішли на фронт, надано не було. Моя знайома розповідає, що сама вона двічі повелася на цей розвод, а втретє просто не мала вже грошей, щоб купити продукти.

Ну, я, звичайно, навчила її, що якщо вона хоче допомагати солдатам, а не збагачувати шахраїв – хай напече точнісінько такої ж смакоти і віднесе пораненим у Мечникова. Волонтери їх там забезпечили усім, що тільки може бути потрібно, але кожен прихід волонтерки з любовно приготованою домашньою їжею підіймає їх на дусі і пришвидшує одужання. Також можна сконтактуватися з тамтешніми волонтерами і дізнаватися через них, яка саме їжа потрібна пораненим. У будь-якому разі, вона буде на власні очі бачити солдатів, яким допомагає.

Страшно подумати, скільки уродів збагатилися на бажанні наших співвітчизників допомогти фронту. Економіка погіршується, люди зубожіють – а потік гуманітарки на фронт не вщухає. Показово, що цю історію я почула того самого дня, коли познайомилась з 86-річною волонтеркою бабою Людою, у мене був про неї пост.

Двоєдиний наш народ – баба Люда і безіменна мерзота з тієї школи, шахраї і подвижники. Наші нездарні і корумповані від п’яток до кінчиків вух політики і генерали – їх же нам не з Марсу завозять, вони з нашого ж народу виходять, плоть від плоті.

І не лише верхів, низів це стосується так само. Скільки випадків було, коли на волонтерські гроші солдатам купляли нову форму, а вони продовжували ходити в обносках, а нове міняли на бухло. І в товаришів своїх крали, і хати мародерили, і в цивільних стріляли по п’яні – цієї гидоти за останній рік було й було – точно не менше, ніж подвигів.

І це не лише на фронті, це всюди. Якось моя мама побачила, що плиточники, які працювали у нашій квартирі (працювали добре, не було жодних нарікань), крутять у руках якийсь паспорт і кудись телефонують. Вони поянили мамі, що знайшли документи і хочуть повернути власнику. Ну, добре, молодці. Коли плиточники закінчили роботу і пішли, мама знайшла цей паспорт у нашій квартирі. У ньому була банківська картка. За допомогою банку мама розшукала власника. З’ясувалося, що ті плиточники справді знайшли його паспорт і пропонували повернути… за 1000 грн. Власник відмовився платити, сказав, що дешевше буде просто відновити паспорт. І робочі кинули його у нашій квартирі.

Мама повернула йому паспорт. Отримала на знак подяки обіцянку поремонтувати комп’ютер, коли буде треба. Всі лишилися задоволені, тільки мама довго була у шоці, як так можна. Це ж не професія, не бізнес твій – пошук і повернення загублених речей, це одноразова випадковість – хтось загубив річ, а тобі пощастило її знайти. Чому в такій ситуації ти думаєш не про те, як зробити людині добро, а про те, як на чужій проблемі трошечки підзаробити, УРВАТИ??

Відчувається, що хтось має прийти і навести нарешті порядок. Просто поставити до стінки тих шахраїв, що збирали в людей гроші “на АТО” і привласнювали їх, того командира танкістів, який, отримавши у волонтерів два ящики мобілок на дві сімки, з сімками і поповненими рахунками, щоб бійці могли дзвонити близьким – відправив їх додому своїй дружині, і вона це продала.

Вічна, одвічна проблема: кому можна настільки довіряти, щоб дати йому необмежені повноваження для покарання поганих і захисту решти? Де взяти такого – ідейного аж до манії, ласого тільки на славу, а не на гроші – щоб він не скурвився, отримавши таку владу?

Бо, справді, вже терпіти несила. Того командира танкістів ледь не пристрелив мій товариш. Ну, й сів би. А стріляти ж таких треба. Десяток пристрелених рвачів – і кінець ганебній плямі – і на менталітеті нашому, і на репутації…

Коли армія явно не справлялася із своєю функцією захисту країни – з’явилися добробати. Коли держава не впоралася із постачанням фронту – з’явилися волонтери – такі самі добровольці.
А міліція – бандити в погонах, а суди й прокуратура – їхня криша, а чиновники-хабарники, а генерали-боягузи, а політики-брехуни – справляються? Значить, на черзі добровольчі загони міліції, добровольчі суди, добровольчі політики, підконтрольні цим добровольцям і непідконтрольні ні місцевим олігархам, ні сусідній державі. Спочатку це буде махновщина. Потім – диктатура. Не дуже приваблива перспектива, якщо чесно. Але де альтернативи?

Олена Білозерська


Загрузка...