Я ніколи не ставив за мету знеславити українську дипломатію.
Сам я добре знаю їй ціну, але так, щоб намагатися переконати у цьому усіх – не було такого бажання.
Але все частіше у питаннях журналістів звучить сумнів у спроможності вітчизняної дипломатії. Зараз багато питають про анонсований саміт “нормадського формату” – що і чи може Україна привезти з цієї зустрічі для себе щось корисне.
Загалом проблема полягає в тому, що будь-яка, а тому числі і дипломатична, перемога можлива за умови правильної постановки завдання (а вже потім залучення ресурсів і підбору інструментарію).
Так ось, політика поступок агресору (чи прямих у формі укладення Мінських угод, чи опосередкованих під тиском партнерів у формі одностороннього їх викоання) не може бути успішною взагалі. Зараз Порошенко поставив завдання – виконати Мінські домовленості і зберегти “міжнародну коаліцію на підтримку України” (а фактично – режим санкцій проти Росії).
Отримати дипломатичну перемогу у такий спосіб, з моєї точки зору, абсолютно неможливо. Просто, це взаємовиключні завдання. Щойно світ зафіксує в якійсь формі виконання Мінських домовленостей, відразу на Заході гору візьмуть “конструктивні політики” і такий підхід, що раз Росія продемонструвала поступливість, то і Захід має заохотити її до подальшого співробітництва шляхом послаблення чи скасування санкцій.
Таким чином, обраний президентом України спосіб дій щодо виконання Мінських домовленостей, унеможливлює виконання заявленої ним же мети, про створення (а краще сказати – підтримання, бо що тут створювати – вже давно усі визначились і заявили про свою позицію) коаліції, яка продовжувала б тиск на Росію.
Я можу помилятися лише в одному. Цілком можливо, Порошенко вважає, що проукраїнська коаліція, це не ті країни, які тиснуть на Росію, а ті, які дають Україні якісь гроші. Але якщо він і правда так мислить, то тут вже нічого не вдієш.
Насправді в інтересах України було би вийти з Мінських домовленостей і відмовитися від вкрай невигідних політичних зобов”язань, які, на моє переконання, ставлять під сумнів саму перспективу існування української державності.
Такого завдання президент України перед собою і українською дипломатією не ставить.
За цих умов, надзавданням української дипломатії має бути об”єднання санкцій проти Росії з огляду на війну на Донбасі з санкціями, застосованими проти цієї держави після анексії Криму.
Всі знають, що санкції “за анексію Криму” фактично повністю зводяться до заборони на в”їзд півтораста росіянам і обмежень для діяльності кільканадцяти російських кампаній. Тобто, це не включає в себе заборону і обмеження на фінансові операції, кредитування, діяльність у сфері розвідки і видобутку енергоресурсів – усього того, що завдає реальної шкоди економіці Росйської Федерації і в перспективі може серйозно позначитися на готовності і бажанні РФ продовжувати мілітаристичну зовнішню політику. Скасування цих санкцій дозволить Росії якщо не швидко відновитися, то достатньо швидко здобути економічну та фінансову стабільність.
Лише застосування усього санкційного пакету проти Росії до анексії Криму робить “міжнародну коаліцію на підтримку України” дієвою і дозволяє зробити Крим частиною великої дипломатичної гри.
В протилежному разі (скасування левої долі санкцій в обмін на прогрес у виконанні Мінських домовленостей) ми не лише втрачаємо єдиний інструмент тиску на Росію, але і проблему Криму переводимо у площину неактуальних безперспективних питань.
Враховуючи той факт, що українська влада не поспішає зі скасуванням Закону про вільну економічну зону в Криму, що на лінії розмежування з Кримом працюють прикордонники і митники, що замість політики припинення постачання і торгівлі з окупованими територіями запроваджується політика відторгнення громадян, що залишилися на цих територіях, що українська дипломатія не робить жодної підготовчної роботи по Криму, ризикну зробити припущення, що нічого з запропонованого мною не є пріоритетом президента Порошенка.
Тому мені легко робити прогнози – уся міжнародна діяльність “досвідченого і талановитого дипломата” найближчим часом не матиме жодного позитивного результату, а зведеться до рукостискань, рапортувань а-ля “йа воль, фрау” і демонстрації на українському ТБ красивих відеороликів, де Порошенко “уміло” реалізовуватиме зовнішню політику в оточенні сильних світу цього.
