Декілька думок щодо терміну “Русь-Україна,” який активно просуває Офіс Президента.
Останні декілька тижнів в інформаційний простір активно вкидується термін “Русь-Україна.”
Мовляв перейменуємо державу на “Русь-Україну” і це одразу дозволить вирішити низку проблем. Одним із аргументів прихильників цієї теорії є той, що нам потрібно забрати у московитів право на монополізацію спільної історії.
Так от. Впринципі ідея вірна. Але є декілька підводних рифів, які маємо розібрати перед тим як впроваджувати цю ініціативу.
Ви будете здивовані, але Арестович далеко не перший хто хотів це зробити. Розпочав цю боротьбу за назву Україна – Русь понад сто років тому Михайло Грушевський.
Так. Той сами професор історії та перший президент України. У своїй праці “Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства” він прямо писав «Общерусскої» історії не може бути, як нема «общерусскої» народності… Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської”
Відчули різницю? Грушевський стверджує: Ми україно-руська народність! А не “русько-українська,” як нам зараз навязує Арестович!
Дуже тонка граннь, але як то кажуть – диявол ховається у деталях.
Тому що при такому підході ми водночас і лишаємо за собою право на історичну монополію назви Русь і водночас “українська” лишається домінантною у цій парі.
Про московитів він пише просто – вони нащадки Володимиро-Московська — другої, великоруської народності.
Ну і далі він ставить журни крапку: “Найбільше раціональне здається мені представлення історії кождої народності зокрема, в її генетичнім преємстві від початків аж донині.”
Ця ідея лягла в оснву його фундаментальної праці “Історія України-Руси.” До речі, саме він придумав цей термін тому варто як мінімум дослухатись професійних істориків, а не політтехнологів Банкової.
Але якщо ми хочемо змін та викорінення московських міфів щодо державної історії України назву «Україна-Русь» необхідно закріпити в національному законодавстві.
Але це трошки інша історія.
Ну і останнє. Від цієї ініціативи бачу трошки іншу загрозу. Якщо ми подивимось на історію авторитарних режимів, то ми побачимо одну спільну рису — це намагання відволікти увагу людей від соціально-економічних проблем штучними конструктами.
Невже нам справді не має про що більше дискутувати ніж обговорювати перейменування Україґни в “Русь-Україну?” Насправді є важливіші речі, про які треба говорити і займатися: економічні реформи, криза пенсійного фонду, старт аграрної реформи. Що робити з Росією, яка розпочала військові навчання на наших кордонах.
Але виходить так, що замість того, щоб займатися реальними проблемами, нас переводять у віртуальну гру. Це класичне відволікання уваги суспільства, беззмістовне переливання із пустого у порожнє у чому Арестович великий майстер.
