Тихий зимовий вечір.
До хати заходить святий Миколай.
Хата в тюрмі загального режиму. На строгий дідусь ще не ходив.
– Сідай, Несторе! – святий дідусь запрошує на колінце депутата і привітно махає рукою. На тильній частині кулака татуювання “73 МЦСпО”.
– Святий Миколай, святий Миколай, а що мені за подаруночок цього року? Я добре себе вів??? Я добре себе вів!!! – бігає довкола Нестор, радісно тріпаючи украденим банером “Медведчука під суд”.
– По єбалу, Несторчик, по єбалу. – хоп!… і старець гупає Шуфрича прямо по глупуватому таблу.
– За чьто!? За чьто Нестора!? – кричить Юра Бойко і заледве не вилітаючи з повзунків намагається сховатися на іграшковій вежі.
– Правильно Юра. За чьто Нестору – за те і тобі. Але як старшому – вдвічі більше. – по-доброму сміється дідусь, знімає вередливого Юру з вежі та неквапливо б’є по єбалу.
Правою.
Потім лівою.
– ТЕБЯ РАБИНОВИЧ ПОСЛАЛ!!!
– ЭТО ЗАКАЗ!!!
– ПОШЕЛ НА ХЕР!!!
– СТАРИЙ ХЕР!!!
– НЕ ТРОЖ!!!
– Я ГЕЙ!!!
– Я ЕВРЕЙ!!! – кричить з-під лавки Мураєв і сердито махає долоньками.
– Женю, вибач, ти без подарунка. Уляна Супрун поки ти хворий тебе чіпати не рекомендувала. – втихомирює молодого путінця мудрий дідусь.