З початком весни в Україні розпочалися скандали – “скандальна весна-2015”.
В основі цих скандалів лежать корупційні схеми навколо державних та приватних інфраструктурних підприємств, які створені в Україні вже давно, але діяльність яких була доведена до стану прямого розкрадання народного багатства попереднім Кривавим президентом та його подільником – Урядом злодіїв.
Суть скандалів полягає в тому, що приречені на знищення після революційних подій корупційні схеми навколо державних та приватних інфраструктурних підприємств для широкого кола громадськості залишалися невідомими, процес їх знищення відбувався повільно і з багатьма порушеннями закону.
Ці скандали схематично виглядають так.
Перший напрямок скандалу розпочався 4-го березня 2015 року, коли Уряд відсторонив глав Південно-Західної залізниці та Держфінінспекції. У відповідь глава Держфінінспекції 18-го березня звинуватив Прем’єр-міністра у тому, що той очолив корупційні схеми Януковича в Уряді, а членів парламентської фракції “Народний фронт” звинуватив у здійсненні спроби контролювати корупційні схеми у державних підприємствах.
Фракція “Народного Фронту” заявила про необхідність розслідування всіх повідомлених фактів корупції.
Вочевидь початок процесу стихійної антикорупційної боротьби та деолігархізації в Україні був проаналізований нашим західними партнерами, бо вже скоро вони втрутилися в цей процес.
Другий напрямок скандалу започаткований за ініціативою США та ЄС. Саме вони натиснули на Президента щодо необхідності деолігархізації державних підприємств “Укрнафта” та “Укртранснафта”, натиснули на Прем’єр-міністра, щоб він дистанціювався від Коломойського і натиснули на самого фігуранта скандалу олігарха Коломойського, щоб він погодився на рішення держави і не чинив незаконний спротив.
19-го березня 2015 року розпочалася епопея з встановленням державного контролю над державними підприємствами, які були під контролем олігарха Коломойського, відображена у моїй статті “Проблеми стихійної деолігархізації”. Вочевидь ці два напрямки скандалу пов’язані. І їх зв’язок знаходиться знову ж таки за межами України.
Парламентська Коаліція щодо цього напрямку скандалу мала практично солідарну позицію. Цей напрямок скандалу триває досі, бо 9-го квітня 2015 року він отримав розвиток в продовженні наростання контролю держави за олігархічними схемами Фірташа.
На тлі безпрецедентного (так само скандального – третій напрямок) зростання вартості комунальних послуг для населення Юлія Тимошенко в ніч з 3-го на 4-те квітня на каналі “112 Україна” зробила оголошення результатів власного фахового розслідування структури вартості комунальних тарифів і закликала до створення парламентської слідчої комісії. Цей напрямок скандалу теж прямо стосується Уряду, бо відноситься до діяльності державних підприємств (“Нафтогаз”). Окрім того, в скандалі фігурують облгази, обленерго і т.д., які, маючи монопольне положення в ціноутворенні тарифів, належать приватним особам.
Фракція “Народного Фронту” відреагувала повідомленням про законодавчі ініціативи щодо демонополізації газового сектору в Україні.
Виникає багато запитань, в основі яких – недовіра до нової революційної влади. Можливо Уряд просто не встиг розслідувати ці корупційні схеми, займаючись підвищенням обороноздатності України та втримуючи економіку країни на межі дефолту? Чи дійсно була спроба чиновників Уряду та членів урядової парламентської фракції використати ці корупційні схеми для власного збагачення?
Відповідь на ці питання дадуть розслідування, що вже започатковані та ще будуть започатковані – в якому б вигляді вони не проводилися.
Періодичні корупційні скандали всередині наскрізь корумпованої країни будуть виникати ще не раз. Тому так важливо для України створити прецедент цивілізованого, публічного і послідовного розслідування корупційних підозр, аналізу результатів цього розслідування та зміни суспільних норм функціонування приватних бізнесів в інфраструктурних сферах та зміни правил функціонування державних підприємств.
Набагато краще провести фахові розслідування з публічними оголошеннями їх результатів, ніж перетворювати ці розслідування на з’ясування політичних стосунків між політичними силами, що є учасниками Коаліції.
Набагато краще депутатам утриматися від взаємних звинувачень в публічному просторі, допоки не буде результатів розслідувань.
Набагато краще вирішувати віднайдені за результатами розслідувань проблеми системно, змінюючи правила гри, а не шукати персонально винуватих. Досвід такого роду розслідувань свідчить про те, що винуватих зазвичай або не буває, або вони не несуть жодного покарання.
Ці скандали, якими б не були результати започаткованих ними корупційних розслідувань, становлять небезпеку для збереження коаліції. Політика скандалів є справою дуже ризикованою, бо знищує багато важливих умов громадянського миру та загальної єдності (“єдина країна”): 1) довіру між різними політичними силами всередині парламентської коаліції; 2) довіру української громади до Парламенту; 3) довіру української громади до Уряду; 4) довіру української громади до післяреволюційної влади загалом і посилення настроїв “революція нічого не дала”.
Скоріш за все, саме нині започатковані в Уряді та Парламенті корупційні розслідування призведуть до переформатування Уряду. Але це буде можливо лише тоді, коли буде збережена парламентська коаліція.
Тому рамками і межами взаємних звинувачень в Парламенті має стати саме збереження коаліції.
Коаліція це прояв інституціалізованої громадянської єдності в Україні. Депутатам потрібно вчитися зберігати парламентську єдність, не дивлячись навіть на корупційні скандали.
Чи взагалі боротьба з корупцією вигідна Росії? Якраз навпаки. Росії вигідно, щоб олігархічні схеми продовжували в Україні існувати і щоб корупція була. З олігархами і корупціонерами дуже легко домовлятися, бо вони не публічні і люблять гроші, що зрештою Росію дуже влаштовує.
Росії може бути вигідно лише одне – коли боротьба з корупцією призведе до руйнування парламентської коаліції. Бо навіть переформатування Уряду не є політичною проблемою для України. А втрата коаліції – це велика політична проблема для України.
Що тут можна запропонувати?
В будь-якому разі недоробка нинішнього Уряду – відсутність публічного розслідування розкрадання народного багатства колишнім Урядом злодіїв через бюджет та надання ним сумнівних можливостей для заробітку наближеним до влади бізнесменам.
Можливо навіть потрібно було одразу після початку роботи новому Уряду замовити Міжнародний Аудит діяльності попереднього Уряду злодіїв та так званої “сім’ї” Кривавого президента. Але цього зроблено не було. Саме тому зараз проурядова фракція змушена виправдовуватися, киваючи на “папередників”, звинувачуючи своїх політичних опонентів у брудній кампанії проти Уряду…
Зрештою головною причиною корупції цього типу є знову ж таки непрозорий державо-бюджетний процес, непрозорі правила утворення муніципальних тарифів та непрозора діяльність державних підприємств та приватних підприємств в інфраструктурних сферах. Можливо саме в цих сферах потрібні були б громадські наглядові ради, які би контролювали всі процеси та забезпечували публічність.
Отже що можна зробити в цій ситуації?
1. Публічний Аудит діяльності злочинної влади, тобто всіх поплічників Кривавого президента та Уряду злодіїв. Мета – унеможливити продовження схем розкрадання народного багатства олігархічно-чиновницьким конгломератом, зокрема унеможливити продовження збагачення представників злочинної влади та використання цих грошей на війну проти України.
2. Публічне розслідування причетності окремих чиновників нинішнього Уряду до корупції, з якого Парламент має зробити системні висновки – що потрібно змінити в процедурах та правилах функціонування Уряду, щоб більше такого не повторилося.
3. На час антикорупційного розслідування ввести мораторій на взаємні звинувачення різними політичними силами одна одної всередині Парламентської Коаліції задля її збереження. Тобто заслуговують на підтримку позиції двох депутатів, що належать до різних фракцій парламентської коаліції – зосередитися на збереженні коаліції (В.Сюмар, фракція “Народний Фронт”) та зосередитися на виконанні коаліційної угоди (І.Луценко, фракція “Батьківщина”).
Для тих, хто вважає, що “революція нічого не дала”. До революції 2013-2015-го років українська громада за жодних обставин не могла сподіватися на послідовне та публічне розслідування фактів корупції. Тепер же ми можемо сподіватися, що це розслідування обов’язково відбудеться, якими б неприємними чи несподіваними не були його результати.
І зрештою українська громада дуже сподівається на збереження парламентської коаліції, бо тільки її єдність буде гарантією результативності такого розслідування.
