«Комсомольская правда» пише про вірменський Майдан і починає неожиданно правдиво і чесно.
Зокрема про те, що російських журналістів в Єревані не люблять і завжди питають у них про одне й те ж: «Зачєм ви врьоті?»
Але далі ліміт правди в «камсамолки» вичерпується… Бо оказується найбільше вірмени обіжаються на пишущу кацапню за… те, що їх порівнюють з київським Майданом… Це для вірмен саме обідне, – стверджує «жовтомолка»…
В общим, російські журналісти навіть коли хочуть написати правду про те, що вони брешуть, то брешуть всьо-равно… По другому у них не получається…
Був такий персонаж у Достоєвського Федіра Михайловича, в «Ідіоті» – Лєбєдєв (чиновник, «дурно одетый господин», «лет сорока, сильного сложения, с красным носом и угреватым лицом», отец большого семейства, сильно пьющий и подобострастный)… Так він також не міг без брехні шагу ступить…
«- Послушайте, Лебедев, – твердо сказал князь, отворачиваясь от молодого человека, – я ведь знаю по опыту, что вы человек деловой, когда захотите… У меня теперь времени очень мало, и если вы… Извините, как вас по имени-отчеству, я забыл?
– Ти-ти-Тимофей.
– И?
– Лукьянович.
Все бывшие в комнате опять рассмеялись.
– Соврал! – крикнул племянник, – и тут соврал! Его, князь, зовут вовсе не Тимофей Лукьянович, а Лукьян Тимофеевич! Ну зачем, скажи, ты соврал? Ну не все ли равно тебе, что Лукьян, что Тимофей, и что князю до этого? Ведь из повадки одной только и врет, уверяю вас!»…