Правдива історія Європи буде написана після українсько-російського конфлікту

Книжкова закладка для пам’яті.

(Останнім часом доводиться читати, “по роботі”, багато мемуарів, і в них раз у раз трапляються клаптики прецікавих інформаційних інсайдів, як-от цей про 1990-ті):

“…Володя <…> спочатку працював у КҐБ. У період т.зв. перебудови, коли було дозволено приватну власність, а також дозволено приватизацію приватних підприємств, багатьох із них було направлено в ті середовища інженерами, начальниками цехів, у банкові структури і таке інше. Всюдисуще КҐБ мусило знати, що робиться в усіх тих новоутвореннях. Коли ж розвалився СРСР, вони в СБУ вже не пішли на роботу – клондайк, який відкрився перед ними, не йшов у ніяке порівняння. Есбеушниками вони уже не стали, але з КҐБ їх так ніхто і не звільняв. Власне, усі вони автоматично стали агентами Москви. Протестувати проти такого статусу, здається, поки що ніхто з них не відважився. По-перше, заявити на роботі офіційно, що ти колишній каґебіст і нічого зараз з ним (КҐБ) не хочеш мати, це створити собі зайвий дискомфорт у середовищі, в якому тебе вже мають за успішного бізнесмена. Тим паче, що старий хазяїн (Москва), здається, аж ніяк не зацікавлений засвічувати їхнє минуле. По-друге, “хазяїн” не дуже часто про себе нагадує і не лиш не заважає їм збагачуватись, а бува й сприяє цьому. (Тоді це ще не називалося розкраданням громадських маєтностей). Україна прагнула бути незалежною, і розвал економіки амбіційної республіки цілком влаштовував колишнього “старшого брата”. Мовляв, “увідім, как ви бєз нас справітєсь”. Саме ось такими володями потужні підприємства доводились до повного краху (банкрутства), а потім за безцінь ними ж скуповувались. Саме через них сотні тисяч людей опинялися без роботи. І, по-третє, саме через таких володь Кремль якнайкраще міг реалізувати свої економічні інтереси на цьому “економічєском пространствє”. Бувало, скуповували в Україні потужні підприємства, просто задля того, щоб їх “довести до ручки”, розвалити. Така собі тиха економічна диверсія. Часто для реалізації якогось стратегічного задуму перераховувалися сотні мільйонів доларів. Кажуть, якогось великого дефіциту на зелені папірці для таких оборудок Москва не мала – їх масово виготовляла КНДР (фальшивка була настільки досконало виготовлена, що тільки в окремих банках США розпізнавалась)”.
(Микола ГОРБАЛЬ. Повернення. – Харків: “Права людини”, 2015, с.29-30).

(Від себе додам, що історію про фальшиві стодоларівки добре пам’ятаю “з американської сторони” – в 1994-5 рр. їх у США навіть у магазинах не всюди брали…
Одне слово – викиньте, діти, ваші підручники)). Правдива історія Європи після 1989 р. буде написана щойно ПІСЛЯ цієї війни).

Оксана Забужко