На мій великий подив уже два видання запитали сьогодні коментар з приводу ветування Президентом США закону про видатки на оборону.
Навіть тих повідомлень, що були в українських ЗМІ цілком достатньо, щоб зрозуміти, що це рішення жодним чином не пов”язане з Україною. Президент США незадоволений зазначеними в законі джерелами видатків на оборону. Жодного слова про Україну. Це означає, що після того, як у цьому питанні буде в той чи інший спосіб знайдено компроміс, статтю, яка виділяє 300 млн. дол. США для оборонної допомоги Україні, найбільш вірогідно, ніщо не зачепить. Тим більше, що військова допомога Україні наразі виділяється згідно з іншим Законом – про підтримку свободи в Україні.
Але здивувало мене інше.
Ми стали більше цікавитися проблемами з американським бюджетом, ніж своїм. Адже погодьтеся, що в суспільно-політичних виданням чи ЗМІ України практично неможливо знайти детальні пояснення, як формується оборонний бюджет України, скільки йде на забезпечення, скільки на соціальні потреби, скільки на закупівлю озброєнь, скільки на ремонт, скільки на науково-технічні розробки, як розподіляються кошти між родами і видами військ, скільки з”їдає бюрократичний апарат (для мене нещодавно стало відкриттям, що понад 30 тисяч військовослужбовців в Україні не належать до жодного з родів військ – підпорядковуються міноборони і генштабу, і здебільшого не значать для підтримання обороноздатності абсолютно нічого)? Є ще багато інших питань, які значно важливіші, і якими ми зобов”язані цікавитися. Наприклад, скільки дати відомство України хоче грошей, а скільки ми, як держава, можемо йому дати? Чи будемо ми заробляти більше, щоб витрачати більше на оборону?
А 300 млн дол. США у вигляді допомоги – це немало. Але і погоди для нашої оборони вони не зроблять. Бо важливе лише те, що тим можеш зробити сам.
