Мінські угоди перетворилися на величезний дипломатичний симулятор

Не зовсім розумію депутатів, які пишуть про ‪#‎зрада‬, бо зміни до конституції і т.д., і водночас пишуть про те, що “росія-порушує-мінські-домовленості”.

Так же зміни до конституції є в мінських домовленостях, любі. Можемо і ми порушувати, звісно, але тоді вже краще денонсувати остаточно

але в загальнішому плані гра навколо Мінськ-2 – це гра з обопільним блефом. Бо Мінськ-2, зрештою, передбачає відновлення контролю України за кордоном, а всі розуміють, що навряд чи це станеться в найближчому майбутньому. Всі – і Росія, і ми, і Захід. Ну нема дурних ніде. Бо ніколи ще так не ставалося в конфліктах, які спровоковані Росією (ані у Молдові, ані в Грузії), щоб країна-жертва відновлювала контроль за кордоном. А який може бути “особливий порядок місцевого самоврядування” на території, яка нами не контролюється? І який сенс Мінську-2, якщо головна мета (відновлення контролю над кордоном) є ілюзорною?

Тому весь процес зараз – це процес навколо того, хто краще вдаватиме, що він виконує Мінськ-2. Це великий дипломатичний симулятор. Де всі вдають, що щось виконують, – і питання виникає в тому, кому “міжнародна спільнота” віритиме більше. Або щодо кого “міжнародна спільнота” скаже: у цих краще “вдається вдавати”. Поки що у України “вдавати вдається” краще – або тому, що актори ми ліпші, ніж росіяни (бо, зрештою, у нас немає бурятських танкістів), або тому, що в принципі всі розуміють, що подібна “гра-в-ніби” – це єдине, що ми зараз можемо.

“Вы делаете вид, что вы работаете, а мы делаем вид, что мы вам платим”.

Володимир Єрмоленко