Метою української держави має стати повномасштабне скорочення вжитку рос.мови.
Держава на офіційному рівні має визнати, що Україна зазнала насильницької й жорстокої русифікації, тож зворотній процес – дерусифікація – має бути проголошений як акт історичної справедливості й повернення статусу-кво.
Сфера вжитку рос.мови була насильницьки розширена, тож коли, як не тепер, слід назад редукувати її до попереднього стану. Рос.мова в Україні повинна бути лишень мовою приватного простору й мовою національної меншини. І все. У приватний простір і в збереження своєї національної ідентичності ніхто не має права лізти, і це є принцип кожної демократичної держави. Натомість увесь публічний простір (себто не приватний) має бути повністю дерусифікований. Нормою для держави має стати ситуація, коли кожен громадянин України, незалежно від походження чи бажання, зобов’язаний знати державну мову й нею послуговуватися. Той, хто не знає української мови, живучи в Україні, повинен бути дискримінований і обмежений у деяких правах. Без права обіймати державну посаду, без права викладати, без права працювати у сфері обслуговування і так далі. Живи собі на здоров’я і вчи мову країни, в якій живеш.
Рос.мову треба терміново прибирати з усього публічного простору. Телебачення – лише українською, всі медіа – лише українською, вся освіта – лише українською, вся реклама й вивіски – лише українською, все діловодство й судочинство – лише українською. Хто не знає української, той має відчути себе маргіналом. І в цьому немає нічого зловтішного. Бо рос.мова в мою країну заходила на кінчику пістолетного дула, на репресіях, на тоталітарній державній махіні, яка свідомо нищила рідну мову цієї землі.
Я не боявся би слова «реванш». Так, воно не зовсім приємне, але так – українській мові потрібен реванш. Потрібно відбити всі свої позиції, тим паче маючи за собою державу з конституційним концептом єдиної державної мови. І я би не боявся примусу. Звільнити людину, яка не володіє державною мовою – що може бути простішим? Це робиться за одну секунду. Лише в такий спосіб можна забезпечити українській мові пристойні позиції у своїй власній державі. Вдома, в сауні, в приватному просторі – якою завгодно мовою. Але в публічному просторі – звиняйте, там діє державна мова.
На жаль, владою в Україні є русифіковані діти або гвалтівників, або згвалтованих. Владою стали русифіковані істоти, і саме тому ми бачимо процвітання шизофренії, де люди не фільтрують базар і плутають свій приватний простір із публічним. Більше того, русифіковані діти гвалтівників/згвалтованих свій приватний простір зробили публічним, бо їм так легше.
Я ж хотів би зворотнього. Україномовні українці повинні ставати владою і качати мовні права, не боячись дискримінувати осіб, які в силу своєї розумової неповносправності не здатні опанувати державну мову (основу основ кожної держави). Інакше неможливо пройти дерусифікацію. Зона рос.мови повинна з кожним роком меншати, і це найнормальніше, що може відбуватися в країні, де 400 років рідну мову забороняли й вилучали.
