Зараз я вам розповім, за кого голосувати на виборах

0
170

Ви теж помітили, що вибори поступово витісняють із розмов усе інше? Навіть війну витісняють усе впевненіше.

Себто, в розмовах війна, звісно, з’являється, але потому все одно виникає ця дражлива й незручна тема – вибори. Ну бо раніше все зводилось до питання, як закінчити цю війну. Тепер питання ускладнюється – як її закінчити після виборів. І який треба зробити вибір, аби її закінчити. Все знову полягає на виборі, ми опиняємось у звичному вже для себе глухому куті – з одного боку вибору у нас особливого немає, з іншого – у нас напевне немає можливості цей вибір не зробити. Доведеться обирати, доведеться йти на компроміс. Себто, на виборчу дільницю.

Але всі розмови справді так чи інакше зводяться до одного – за кого? І всі вимушені говорити про політику, хоча це ж питання, ну відверто не політичного характеру – це питання кармічне, і годі тут щось передбачити, чи спланувати, чи увіпхати в яку-небудь наворочену технологію, базовану на «досвіді розвинених країн». Карма не будується на чужому досвіді. Карма постає з власних помилок. Чий досвід може зарадити тому, що навіть п’ять років смертей і крові, п’ять років нерозслідуваних злочинів і непокараного зла не призвели до зміни правил гри, до зміни політичного розкладу, до появи нових імен, а головне – до втрати старими іменами своєї затребуваності й актуальності? А ось не призвели.

І на кого тут нарікати? Лишається вкотре прикриватись не надто переконливими тезами про те, що, мовляв, усе це потребує значно більше часу, аніж минуло. І все це вірно, з подібною тезою важко не погодитись – наша невтішна ситуація потребує куди більше часу, за такий короткий термін Авгієві стайні зазвичай не чистяться. Все так, все вірно. Єдиний момент – наші Авгієві стайні знаходяться в робочому стані, себто прибирати їх потрібно не на суботники, а щоденно. Оскільки наповнення цих стаєнь має здатність до самовідтворення. Себто, я до чого: самовідтворення лайна в стайнях української політики – питання таки кармічне, тут за допомогою політтехнологій важко на щось уплинути.

При чому, я ж чудово знаю, що ви зараз скажете. Ви скажете: що за дурниці він говорить? Все ж дуже просто: є злочинна влада (варіант – прокремлівський кандидат, п’ята колона, агенти кдб), яку слід за будь-яку ціну скинути, і є єдиноможливий вибір – ворог теперішньої влади (варіант – ефективний менеджер, незаплямоване ім’я, кандидат, якому треба дати шанс), і що тут можна мудрувати? Що він (ну, себто я) взагалі несе? Він же говорить загалом не про те. Слід же насправді говорити про головне – корумпованість влади (варіант – ефективність влади), її злочинність (варіант – продуктивність), здачу нею національних інтересів (варіант – захист цих самих інтересів). Спитайте в мене, – говорите ви, – спитайте, і я точно й чітко скажу, за кого насправді потрібно голосувати. Найсмішніше те, що ви справді можете сказати, за кого голосувати. Просто проблема в тому, що вас про це ніхто не спитає. А так – жодних проблем.

Я, власне, до чого. Всі ми ближчим часом змушені будемо говорити про політику, шукати аргументи, стикатись із суперечностями. Хоча більшості з нас про політику говорити зовсім не варто. Ось мені – так напевне. Але ж доведеться, доведеться про неї говорити. І вибір, повторюю, робити доведеться, незалежно від того, наскільки високим буде при цьому у нас відчуття відрази до власного вибору. Більше того – я особисто не вважаю це чимось безнадійним. Безнадійним може бути наше небажання прибиратись у наших стайнях. А доки в нас це бажання лишається, доки лишається наша злість і впертість – нам є на що сподіватись і є на кого розраховувати. Я маю на увазі сподіватись і розраховувати на самих себе. Так, не надто конкретно, так – забагато слів, ви цілком маєте рацію. Можемо про це поговорити.

Тому, коли хтось вам говоритиме, ніби знає, за кого слід голосувати – женіть його з вашого бару, не слухайте його. Це шарлатан, який прийшов, аби ввігнати вас у сум’яття. Ніхто нічого не знає. Ніхто ні в чому не впевнений. Нас усіх знову будуть випробовувати на міцність, вкотре граючи на наших комплексах та страхах. До нас будуть застосовувати схеми й технології, розраховуючи на наші слабкості й упередження. Більше того – у нас справді більш ніж достатньо слабкостей та упереджень. Нічого страшного, просто не треба боятись про них говорити.

А головне, що чим би все не закінчилось, до чого б не звелось, усі згодом говоритимуть, що знали все наперед, не сумнівались, що саме так і буде, бачили все від початку, тому знімають із себе будь-яку відповідальність. Всі пересваряться, розійдуться й заспокоються. До наступних виборів.

Джерело

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here