Кант би плакав

З усіх незліченних премудростей, що їх мені викладали колись давно на Вищих літературних курсах у Москві, найвиразніше запам’яталася Кантова дефініція шлюбу у виконанні професора філософії. Вона звучала приблизно так: “Шлюб – це угода між двома людьми, що передбачає обопільне користування статевими органами та майном”.

Занотувавши ці золоті слова, я згодом так і не знайшов часу на те, аби перевірити Іммануїлове авторство чи принаймні точність цитування. Щиро кажучи, бувають цитати, що їх мимоволі перевіряти не хочеться – а раптом в оригіналі все виявиться не так красиво?

Та хоч як там вона звучить насправді, Кантова дефініція випливла на поверхню моєї пам’яті нещодавно в Румунії. Я саме летів через Бухарест до Ясс, щоб узяти там участь у літературному фестивалі і, гортаючи на одному з летовищ новинну стрічку, дізнався, що прибуваю до сусідів якраз на загальнонаціональний референдум. Його ініціював громадянський рух “Коаліція за cім’ю” ще року 2015-го – і справа врешті дійшла до втілення. Ініціативу стурбованих громадян підтримали не тільки в Румунській православній церкві, але і в багатьох політичних партіях – від соціал-демократів та ліберальних консерваторів через націоналістів і до клерикальних фашистів. Ця дивна і навіть дещо протиприродна широта спектру не могла не зацікавити – і я, що називається, заглибився в тему.

Референдум мав запитати в суспільства про згоду на переформулювання 48-ї статті румунської конституції. Замість зафіксованого в ній означення сім’ї як такої, що “базується на добровільному шлюбі подружньої пари”, пропонувалася версія “на добровільному шлюбі чоловіка і жінки”.

Зрозуміло, що в такий спосіб ініціатори мали на меті раз і назавжди заблокувати одностатеві шлюби. Якщо згідно з конституцією шлюб можливий лише між чоловіком та жінкою, то два інші варіанти шлюбом бути не можуть, а отже, й будь-який інший склад “подружньої пари” перестає бути підставою для визнання сім’ї сім’єю. З усіма наслідками – і майновими також.

Тривоги ініціаторів прочитуються цілком виразно. Увійшовши 2007 року до Європейського Союзу, їхня країна приєдналася не лише до всіх пов’язаних із таким вибором позитивів та благ, але й до, сказати б, деяких цивілізаційних ризиків. Пам’ятаєте, як в Україні оратори “Антимайдану” залякували своїх адептів тими ж таки одностатевими шлюбами? Відтепер, мовляв, Європа отримає важіль, щоби змушувати трудящих України ще й до такого паскудства: женити мужиків на мужиках, а бабів видавати за бабів же й заміж.

Приблизно те саме говорили й румунські захисники “родинних цінностей”, а з ними й незліченні партійні діячі. Хоч румунська ситуація відрізняється від української у значно кращий бік вже й тим, що румуни все-таки там, в ЄС. І звідти, здається, не виганяють. Тож можна і в ультраконсервативні поправки до конституції погратися.

Ось така загальна диспозиція. А тепер про мою невеличку пригоду.

О пів на одинадцяту ранку в готельному фойє на мене повинна була чекати волонтерка, щоб супроводити до місця першого мого виступу. Коли я виходив з ліфта, все навколо вже повнилося музикою духових оркестрів. Площею перед готелем сунула довжелезна процесія у фольклорно-етнографічних строях. “Це парад національних меншин, – пояснила волонтерка. – У нас дводенний референдум проти ЛГБТ, і політики влаштували цю ходу, щоб усі бачили єдність громадян Румунії, мовляв усі вони за ту зміну конституції”. “Меншини проти меншин? – запитав я напівжартом. – Національні проти сексуальних?” Дівчина лише знизала плечима і строго відповіла: “Отак нас хочуть повернути назад у минуле”. Їй було не до жартів.

І треба ж такому статися, щоб саме в мить, коли я, вийшовши з готельних дверей, ступив на бруківку площі, переді мною виникла колона під синьо-жовтим прапором і в гуцульських одежах! Не етнічні угорці, німці, болгари чи турки, що так само брали участь у тому параді родинних цінностей, а саме українці. Ну, чому саме вони? Наче до секунди розрахована бздоганна режисура: от я перетинаю фойє, з’являюсь у дверях, виходжу і – та-дам!

Українці під синьо-жовтим прапором.

Часу перечікувати в нас не було, і я слідом за жвавою та трохи сердитою волонтеркою кинувся обганяти українську колону, щоб обійти її спереду. Протягом якоїсь миті це могло виглядати так, наче я її очолив. Непоганий вийшов би фотознімок: майоріння прапора вгорі, колона в кептарях і вишиванках та її несподіваний очільник, вірний син свого народу. Спинися, мить! – сказав би інший великий німець, не Кант.

Між нами кажучи, я трохи шкодую, що в мене такого фотознімка немає.

Але щоб у цій мініатюрній історії все ж віднайшлося місце для сякої-такої розв’язки, додам: референдум провалився. Причиною стала занадто низька явка – майже 21 відсоток виборців при мінімальних 30-ти. Тому в день мого від’їзду настрій моєї волонтерки відчутно покращився. Я не міг не радіти разом із нею. Повернення в минуле знову відклали на невизначений строк.

Джерело


Загрузка...