Слава Ісусу Христу!
Чесно, друзі, важко зрозуміти, навіщо нам два свята. Ось 14 жовтня, Покрову, визнали днем Захисника Вітчизни, а 7 грудня – днем ЗСУ (7 грудня нагадую в Православній традиції велике святе день св. Катерини). Переконаний – свято мусить бути одне: 14 жовтня. КРАПКА. Бо виходить так, Покрова, все одно, – для націоналістів, а от 7 грудня – ніби кучмівський офіціоз. То може вже й 23 фєвраль`я давайте знову відзначати? “Ето ж наша історія”. Чому так виходить? Бо влада і народ не єдині, бо добровольців і ЗСУшників генштаб все одно хоче роз`єднати. Перших – перетворити на злочинців, другими керувати, як звичайними сов`єцкіми солдатами-кріпаками. Тому то й дотепер на шевронах ЗСУ можно зустріти колорадські стрічки, а пам`ятник Суворову “красується” на подвір`ї ліцею ім. Івана Богуна в Києві. Саме тому на теріторії багатьох в/ч ЗСУ дотепер стоять пам`ятники різномастним “альошам”, а церкви, які є при частинах, переважно – Московського патріархату. А деякі частини ще й досі прикрашають себе червоними прапорами “ім. ордєна лєніна”.
Саме тому в нас й дотепер не куріні, сотні, чоти та рої, а батальйони, роти, взводи та отдєлєнія. Велика кількість генералітету й дотепер не сприймає цю війну як війну, а Росію як агресора. У них, бачте, родичі, однокурсники, в Москві. Ці манкурти москалів сприймають як братів, а нас, добровольців, як “цинічних бендер”.
Отже, справжнє Українське військо обов`язково постане. Сьогодні ж його ще немає. Та, все одно, бажаю всім побратимам: добровольцям, бійцям 93 бригади, всім чесним солдатам та офіцерам цієї Національно-Визвольної війни Перемоги! Слава Нації!
