Допомога Грузії залишається визначальною для України

Ґамарджобат, друзі!

Так случилося, що времені в діда на повноцінний обзор сьогодні нема, просто не встигаю. Звиняйте, будь ласка. Але сьогодні такий день, коли взагалі промовчати нільзя. Бо сьогодні зранку братня Грузія празнує День Незалежності. Дід по такому случаю вже хряпнув стаканюру “Боржомі”, після чого написав своїм грузинським приятелям разні вітальні смски. У відповідь тут же получив настоятєльні требуванія полетіть до них у гості. Но летіти в Грузію опасно. Оскільки залетівши в цю чудесну країну на пару днів, українець ризикує затриматися там на місяць, або й два. Бо грузини розглядають своїх українських гостей, як воєнноплєнних і нізащо не хочуть їх відпускати, примушуючи їсти, пити, співати й танцювати. Хотя… Може здаться їм в плєн?. На тиждень? Нє, на два 

Жаль, не всім хорошим грузинам можу сьогодні написати, бо далеко не всіх хороших людей у Грузії знаю. А їх там судя по всєму дуже багато. Був у діда в житті епізод, коли самолічно відчув симптаії анонімних грузин до України. Діло було у січні 2014 року і на діда через п’ятих знайомих, вийшли якісь незнакомі хлопці, які попросили зустрітися. Врем’я було в Києві сурове, зустрічалися з предосторожностями, даже не називаючи імен. На діда подивилися, перезирнулися, один шось одобрітєльно буркнув і другий дістав з-за пазухи конверт: “Друзья из Тбилиси просили передать. Для Майдана”. Ні імен тих, з ким зустрічався, ні тим паче імен їхніх друзів із Тбілісі, не знаю. В конверті була 1 тисяча доларів, яку вони передали чуть лі не першому стрічному.

Доповідаю – в той же день на всі ті гроші було закуплено шовного матеріалу та різних других потрібних хірургам матеріалів. Одразу повіз оте все до лікарні, яка знаходилася під охороною сотень самооборони і ретельно перевіряла все принесене людьми. Людей було багато, цілі черги. Я з машини гукнув старшому охорони, що привіз хірургічний шовний матеріал і сам здивувався, як моментально мені зробили “зелений коридор”. З лікарні вибігла сестричка, котра з полегшеним “нарешті!” забрала пакунки і тут же побігла назад. Тішу себе думкою, що той шовний матеріал потрапив у руки хірургів вчасно. І ніколи не забуду, що це стало можливим завдяки анонімній допомозі грузин.

Зі святом, Сакартвело!
Гісурвеб ром квела шені оцнеба сінамдвілед кцеулікос!

Ну а ми зберігаєм бадьорий бойовий дух, держим кулаки за Надю та всіх полонених, продовжуєм допомагати Армії, активно займаємся спортом і читаєм repka.club.

І слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас

Свирид Опанасович