До ворогів має застосовуватися принцип колективної відповідальності

Українське МЗС не задоволене французькими депутатами, яких годує Путін, за те, що вони відвідали окупований Крим.

Об’явило їх нев’їздними до України персонами.

Чому б українському МВС не об’явити невиїзними персонами українських депутатів, які їздять на окуповані території? Не лише невиїзними з України, але й не вихідними з тюрми.

Йде війна, до ворогів має застосовуватися принцип колективної відповідальності. Якщо на фронті я не можу влучити ворожого солдата, я принагідно маю вбити ворожого солдата в запіллі.
Тобто, КОЖНИЙ ворожий солдат має бути вбитий незалежно від його функцій в окупаційній армії.

Якщо ми не в стані ув’язнити французького ватника, що перешкоджає нам ув’язнити його українського колегу з опозиційного блоку?
Лише недолугість.

Ми з ризиком для власного життя на фронті полюємо за ворожим снайпером, а в Києві вполювали лише Бузину та Калашникова, хоча таких тут хоч греблю гати. Навіть це зробили не правоохоронні органи, не спецслужби, а звичайні громадяни, якими ми захоплюємося, але засуджуємо.

Москалі ведуть проти нас гібридну війну, а ми ведемо війну абсурдистську.

Порошенко в кондитерській промисловості – тверезий реаліст, а у війні – типовий постмодерніст.

Українські політики – витончені діалектики: поразка – це перемога, відступ – це успіх, втрати – це здобутки.

Книжники та фарисеї, постмодерністи та діалектики декларують головну мету наших військових зусиль: змусити ворога дотримуватися мінських домовленостей.

Людською мовою це перекладається так: за кожну ціну ми маємо захистити нашу капітуляцію!

А я кажу вам, браття, ми переможемо лише тоді коли відкинемо огидний постмодернізм та зрадливу діалектику й знаходимося воювати керуючись найпростішою формальною логікою.

Дмитро Корчинський


Загрузка...