БРАТЬЯ-НАВЄКІ, ХРІСТОС ВОСКРЄСЄ!
Люді-чілавєкі, воскрєсє – не воскрес.
Самотньою Москвою йшов Усік у медресе,
Замучив бідолагу лютий енурез.
І де б то зупинитись, щоб стало легше бути,
Проклятий карантін придумав сатана,
Знайшов кафе таємне на вулиці Редутній,
Бо вже не в радість сонце, дівчата і весна.
Наблизившись до цілі, вже розщебнув ширінку,
Блаженно подивився на небо голубе,
Все зіпсував дзвінок один – вмить став по стойці смірно,
Бо це ж звонив не аби-хто – куратор з ФСБ.
За мить до унітазу герой наш обісцявся.
Він завжди так робив чомусь, коли такий дзвінок.
«Здравья желаю, Пал Лукіч!» – як завжди поклонявся.
Вони ж мене побачать скрізь, такий він взяв урок.
«Дебіл ти, Саша, долбойоб – загнівався куратор,
От переплутав все, чуже завдання взяв,
В медресе не тобі іти, боксер-агент-аматор,
В московській семінарії тебе старшой чекав».
