Останнім часом все частіше запитують те саме питання: чого не вистачає, щоб хоча би почати боротися з корупцією реально?
Запитують різні люди – від підпитого джентельмена на вулиці ( який впізнав телеперсонажа і піймав за ґудзика) до Віторіі Нуланд на неофіційній зустрічі. А відповідь доволі очевидна. Рада прийняла досить нормальне законодавство, створено більше ніж потрібно уповноважених органів. Суспільний запит і підтримка взагалі зашкалюють. Не вистачає всього навсього політичної волі. За цим абстрактним поняттям ховається просте але відповідальне рішення кількох осіб у державі, найвищих посадових осіб. Саме їм приносять задокументовані факти із розмальованими схемами. І задають питання: матеріалів тут на п’ять кримінальних справ, давати хід будемо? Бо там же ваші однопартійці, призначенці, однокурсники і куми. Треба команда “фас”, а натомість отримуємо дзвінки, перерозподіл долей і маніпулювання рішеннями.
Через рік після виборів до піраміди корупціі пробують залучити і більшість парламенту. Не лише цього, це характерно для кожної Ради. Хтось підтримує Систему за “фракційну доплату”, комусь запудрили мізки і обіцяють перспективу, інші добилися призначення “своєї людини” на хлібну посаду, стрижуть ренту і тепер готові на все за збереження Системи. Коли таких набирається 230 – вони починають протягувати корупційні схеми через парламент аж до створення тендерних палат. Якщо число акціонерів Дракона наближається до 300 – починається процес узурпації і консервації. Який як правило закінчується революцією.
Так піднімемо ж цей тост за натискання на “червону кнопку” і невідворотність покарання!
