Багато питань задають “Правому сектору” щодо нашої протидії режиму саме зараз, під час війни: “Чи доцільно в такій ситуації послабляти владу?”, “Навіщо ще й другий фронт?” і так далі.
Для початку внесемо ясність: для нас абсолютно не є першочерговим саме силове протистояння з системою. Головним є ціль – зміна безхребетної поведінки держави на позицію захисту державних інтересів. Проте правих мітингів і маршів влада чомусь не чує… А коли гине Батьківщина – її порятунок є обов’язком кожного українського патріота!
Окуповані частина Донбасу і Крим — це дійсно дуже велика проблема. Українським формуванням практично забороняється повноцінно воювати ще з лютого цього року (та й раніше “перемир’я” давалося взнаки). Українські бійці мужньо стоять на позиціях, але жодних наступів Головнокомандувачем навіть не планується. Ніби існують “Мінські домовленості”, але чомусь сепаратисти досі утримують Мар’їнку і Красногорівку, хоча за домовленостями їх мають повернути державі Україна. Питання Криму навіть не піднімається.
Хто не може і не хоче організувати визволення довіреної території? Хто не дає можливостей для її визволення? Хто заплющує очі на нахабство і обман російсько-терористичних військ та прогинається під умови Путіна?
Ми не бажаємо створювати другий фронт. Але без політичних механізмів виграти Визвольну війну неможливо. Без політичних механізмів нереально знищити корупцію, злочинність, бідність. А для застосування цих механізмів потрібна політична воля! Порошенко, Аваков і компанія їх не мають. Що залишається?
Або ми всіма доступними методами тиснемо на них і вони починають діяти як державники, або йдуть на смітник історії.
