Фронтові медики нелегко виборюють життя солдат

Ще не вийшовши остаточно зі стресового стану, хочу сказати три речі.

1. Госпітальєрам та іншим фронтовим медикам – золоті пам’ятники за життя. Сьогодні я вперше в житті без медиків везла у лікарню важкого. Не буду описувати, як – опису це не піддається. Але більше не хочу.

2. Нашим співгромадянам, які просто беруть те, що мають, і відправляють на фронт – золоті пам’ятники за життя. Червоний “субарік”, відновлений власником після аварії і подарований нам, сьогодні врятував життя людині. Це цілком нефронтова машина, вона їсть лише 95-й бензин і любить гарні дороги з якісним покриттям – але на гіршій машині живим би не довезли.

3. Агресивну “вату” – мордою об асфальт без зайвих церемоній і мудрагелій. Це як мінімум. На блокпостах медиків і вояків, які знають спеціальний пароль, завжди пропускають поза чергою. Люди до цього звикли і навіть якщо не в захваті – агресії до “позачергових” ніколи на моїй пам’яті не проявляли. А сьогодні п’ятьом істотам, з них дві жіночої статі, вочевидь, не сподобалось, що вони змушені стояти у черзі, а когось пропустили одразу, і вони заступили дорогу нашій машині. Баби попереду, мужики позаду. Ми пробували пояснити ситуацію, сигналили – все це на швидкості 10 км/ч – а вони верещали щось матом і кидалися на машину. Коли ми, трохи піддавши газу, змусили їх відскочити з дороги – били нашу автівку ногами з боків, ще й чимось вдарили по даху.

Уявіть собі кілька десятків кілометрів, які ми проїхали по донецьких дорогах – ці дороги уявити собі все одно неможливо – уявіть нашого важкого, який кричить від болю або “упливає” на кожній вибоїні – а знеболити тим, що у нас є, з медичних причин не можемо – і уявіть собі міцність моїх нервів. Я не відкрила вогонь – навіть у повітря. Навіть прикладом в зуби не дала нікому. Щоправда, враховуючи трьох мужиків і наш з водієм один карабін на двох – яке там прикладом в зуби – відібрали би зброю, тут тільки стріляти. Але кожна секунда, витрачена на виховання агресивного хам’я, могла коштувати занадто дорого. Спрацював пріоритет: В ЛІКАРНЮ! – ми дали по газах і помчали далі.

Якби не критичний стан людини, уродів, звісно, варто було б провчити. І знову б у наших і ненаших ЗМІ піднявся вереск про “бєспрєдєльних правосєків, які воюють із цивільним населенням”.

А щось же з хамйом треба робити.

Олена Білозерська

Загрузка...