На фронті продовжують опікуватися тваринами

У цій війні є щось не зовсім реальне.

Триває більш ніж тривожна ситуація в Мукачевому.

Уздовж всієї лінії фронту посилились обстріли, ворог явно готує великий наступ. На нашій ділянці фронту ворожі ДРГшки лазять майже безперервно. Вночі їх відганяють – зранку вони з’являються знову. Не пам’ятаю такого раніше, і явно не просто так вони лазять.

Ще й зранку дізналася про смерть бойового товариша.
При цьому всьому – життя триває. Частинкою цього життя є теплий чорний Комочок, дитя, яке хоче їсти. Мокрий корм, мішанками з яким нас годували мало не півроку (спасибі волонтерам) скінчився, сухого ще вдосталь, але ж він шкідливий… І використовується лише тоді, коли мама на позиціях або в роз’їздах і Комцю годують хлопці. Ну, або після основної їжі трошки, на підкормку.
Отже, дитя дивиться мамі в очі і вимогливо каже: “Мє!”. І що робити мамі? Мама бере вудку і йде рибалити.
В дитинстві я була дуже класною рибалкою. Мені заздрили усі сільські пацани – ніхто з них не повертався з таким уловом, як я. Поруч з нами жив один дядько, затятий рибалка. Він не визнавав “готові”, магазинні снасті і мало не все робив власноруч. І мене навчив. Дорослою я вже не рибалила, але досі пам’ятаю рецепт чудодійного тіста, на яке риба може не клюнути, тільки якщо її у водоймі фізично немає.
Отже, купила я ліску і гачків, зробила собі снасті і сиджу рибалю. Таке дежавю – оцей поплавець на воді, точнісінько такий, як 20-25 років тому, хвилі його гойдають, я закуталася від вітру, а в зубах у мене паличка, на яку намотується тісто… Тільки мама далеко (малою я рибалила тільки разом з мамою, вона не відпускала мене саму). І я у формі. І зброя у мене. І на позиції мені скоро. А за річкою, не так вже й далеко – тух-тух-тух-тух-тух – працює важкий кулемет. І, судячи зі звуку, хтось ПТУРа запускає. І сидіти довго не можна, щоб їхню ДРГшку на себе, як на тісто, не приманити.
І Грін помер сьогодні…
А Комця щасливий. Мама наловила нам їжі – вистачить днів на три. Бідолашні пацани впіймали облизня – думали, що то їм буде рибна юшка. Нічого, поки не повернеться з відпустки наш кухар – посидять на “Мівіні”. А Комця у нас Галя балувана – “Мівіну” їсти не буде. Ще й хворіємо ми зараз, то ні в чому нам відмови нема. Місяць тому Ватничок після важкої бійки став трьохсотим – дістав поранення в око, і відтоді воно гноїться. Що ми тільки не капали… Комця – дитя розумне, знає, що його лікують, терпить і сам підставляє око. Знайомі ветеринари, як рік тому, дистанційно дають поради, як нам позбутися тієї болячки. От доїде мама до аптеки – купить новий потужний антибіотик…
Важкий кулемет продовжує працювати.

Олена Білозерська