Допити беркутівців після двох років з подій Майдану виявилися безрезультатними

недавно в мене була історія на ефірі.

Прийшли студенти, що постраждали в ніч 30 листопада 2013 на Майдані. Точніше хлопця беркутівці били, а дівчина була свідком, як били її друзів, тікали, забігали в підворітні кудись.
Так от. Хлопець свідчення дав і проходить в справі потерпілим, дівчина свідчень не дала досі, куди давати – не знає. Два роки пройшло.
Ще спитала, чи могли б зараз опізнати тих, хто нападав на нього і на її друзів. Відповідь була приблизно така: вони всі в шоломах, забралах, камуфляжна форма, обличчя б не впізнали – ні тоді, ні тепер.
Два роки пройшло, багато свідків не дійшли чомусь, не дійшли і якісь потерпілі, навіть потерпілі беркутівці (тут я за весь період майдану) нічого не кажуть: стояли, охороняли громадський порядок, не стріляли, жовтих пов’язок не носили…(але ж хтось їх, блін, носив, і хтось вбивав)
це лише факти, тут не про те, що потерпілі погані, бо не свідчать, не про те, що слідчі хороші, це про те, що все десь посередині. І ця справа – наша всіх спільна відповідальність.
але ще окремо хочу сказати про беркутівців. тут справді ні один, а їх допитано було кілька сотень не сказав нічого. Ні ті, що проходять як підозрювані, ні ті, що які свідки, ні ті, що як потерпілі, ніхто.
я якось писала про те, як Харківський беркут зустрівся на початку літа 2014 під ще захопленим Слов’янськом з 1 бат Кульчицького, котрий складався з самооборонівців (тоді вони були ще просто 1 батом Нацгвардії, а Кульчицький був ще живий), і як вони одне одного чуть не повбивали, а потім таки воювали разом і одне одного якось заповажали.
Але тепер я знову думаю, що нічого не змінилось таки, бо два роки пройшло, а ці люди так і не зрозуміли, що не можна промовчати про таке – про побиття, катування, розстріли. І їм не пояснило керівництво. Ніхто. І річ тут не в покаранні, не в тому, аби згноїти когось в тюрмі, а в справедливості насправді. Я не знаю, чому їм цього ніхто не пояснив досі

Анастасія Станко


Загрузка...