Загальний ворог зробив союзниками міліціонерів та добровольців

Мене важко назвати симпатиком міліції. За весь час свого політичного шляху мені не один десяток разів доводилось побувати в райвідділках,

ІТТ та підпільних камерах.
Але хто знав як часи зміняться, і тепер в офіційній біографії попереднє місце роботи значиться “міліціонер” – так ми всі потрапляли на війну…
Хотів би кілька слів сказати про Київського начальника міліції. Вперше я познайомився з Олександр Терещук в 2007 році. Він тоді працював в Печерському РУВС, і затримував мене і наших хлопців. Просидів я тоді не більше доби, хлопці трохи довше. Пройшло багато років, пройшла революція і вже ми отримували зброю в МВС. З вересня місяця ми отримали наказ про створення окремого спецпідрозділу “Свята Марія”. Це було важко, але ми це зробили. Потрапили в підпорядкування Донецького ГУМВС. Тоді його очолював Пожидаєв. Почалась довга епопея оформлення і доозброєння. Дніпропетровська міліція вимагала здати стару зброю, а Донецька не хотіла видавати нову. А всі бійці стояли на позиціях. Коли приїзжали дніпропетровські начальники МВС я їм пропонував поїхати на передову в окопи, і там у хлопців забрати зброю. Після цього вони швидко тікали. Хоча доходило до маразмів, і від нас вимагали звітів і рапортів за кожний патрон.
Потім змінився Пожидаєв, поставили Аброськіна, але ситуація не змінилась, а тільки погіршилась. Більшість донецьких керівників міліції відверті сепаратисти. І давати зброю добровольцям вони ніяк не хотіли. Всі команди з Києва саботувались. Ситуація ставала критична. Набої і боєприпаси доводилось вимінювати за продукти бартером у військових.
В цей час ми знову перетнулись з Терещуком. Він одразу погодився взяти під своє підпорядкування наш батальйон з усіма технічними складностями. Те, що нам не вдавалось за п’ять місяців зробити з донецькими міліціянтами з київськими вдалось за місяць. Хлопців майже всіх оформили, видали нову зброю, яку-неяку форму і чимало боєприпасів. Нарешті хлопці могли розраховувати на офіційну зарплату і статус. Комплектування штату продовжується досі. Проблема з неоформленням “проблемних” бійців майже вирішена.
Важко казати однозначно за діяльність всього МВС в Києві. Часто бувають суперечливі ситуації як-то з гей-парадом чи скандалами з забудовами. Але в скрутний час війни хочеться бачити людей адекватних, які розуміють, що потрібно робити для захисту країни.
Я хочу подякувати Олександру Терещуку за розуміння і сприяння в формуванні батальйону “Свята Марія”. Бо за весь цей час я познайомився з багатьма міліцейськими чинами, серед яких багато корупціонерів, бюрократів і злодіїв. Адекватних дуже мало.
Загальний ворог зробив нас союзниками. Ми можемо розходитись в політичних питаннях і баченнях. Але в питанні захисту України ми єдині.
І ставити скрізь грузинських генералів, які не розуміють складної специфіки – це спроба чергового невдалого експерименту. Бо грузини приїдуть і поїдуть. А нам тут жити. І шукати вихід з кризи самим.

Дмитро Лінько