Найближчі п’ять років визначать не тільки біографію Володимира Зеленського. Швидше, ці роки визначать наше ставлення до каденції Петра Порошенка.
Новому президенту довіряють 70% українських громадян. За цим показником він абсолютний рекордсмен серед попередників. Але, якщо бути точним, ці цифри — вони не про чинного главу держави. Вони про віру українських виборців у результат свого голосування.
Тому що аж до осені Володимир Зеленський за своїм функціоналом приречений нагадувати британську королеву. Немає сенсу підбивати підсумки його першої «стоденки» — вона припала на виборчу кампанію. Будь-які проміжні підсумки можна буде підбивати лише після другої «стоденки». Яка почнеться вже з вересня.
Саме тоді ми зможемо оцінити законотворчість нового парламенту. Пріоритети президентської команди. Кадрові призначення і масштаб обіцяних реформ. Виборці нового президента отримають підстави для висновків. Приводи для оптимізму і причини для розчарувань. А поки що 70% довіри — це історія про «очікування щастя» та «віру у власні надії».
Але в тому й особливість, що президентство Володимира Зеленського напише не тільки його особисту політичну біографію. Воно ж напише політичну біографію Петра Порошенка.
Ставлення до політика в кінці його каденції завжди залежить від рівня очікувань на її початку. Для багатьох наших співгромадян останні п’ять років стали періодом нездійснених надій. Справедливості заради треба сказати, що й надії були дуже різними. Хтось чекав закінчення війни. Хтось — побутового благополуччя. Хтось — перемоги над корупцією і нових правил гри. Тих, хто відчув себе у підсумку обдуреними, до фіналу каденції Петра Порошенка набралося 80%.
У п’ятого президента були як досягнення, так і провали. Судячи з соціології, більшість українців сьогодні переконані, що других було більше. Список претензій буде явно довгим, і нам залишається лише сперечатися про те, що стало тому причиною. Особиста позиція першої особи чи кон’юнктура обставин.
Будь-яка спроба підбити «гамбурзький рахунок» останні п’ять років зараз приречена. Вона буде впиратися в емоції, когнітивні спотворення й особистий вибір людей, який вони робили на виборчих дільницях. Зрештою, люди — істоти не раціональні, а такі, що раціоналізують. І немає нічого дивного, що сьогодні вони готові виправдовувати наперед своє недавнє волевиявлення.
Ясність з’явиться згодом. Якщо Зеленський виявиться реформатором, то заслуги Порошенка затьмаряться. Якщо суди перестануть бути джерелом корупції — то скепсис більшості виявиться виправданим. Якщо правоохоронна реформа все ж відбудеться — то останні п’ять років закріпляться у свідомості як період втрачених можливостей.
І навпаки. Новий президент може домогтися того, що президентство Петра Порошенка буде сприйматися як період стабільності й відповідальності. Дозволить його прихильникам вимовляти сакраментальне «ми попереджали». Підтвердить їх право заявляти про те, що політика — не місце для дилетантів.
Сьогодні прихильники нового президента переконані у власній правоті. Але в тому й річ, що цей оптимізм — лише оптимізм очікувань. Починаючи з осені його чекає перевірка на міцність — і лише тоді біографія п’ятого президента почне набувати контури і оцінки.
Ошукані очікування завжди схожі на бумеранг. Петро Порошенко знає про це, як ніхто.
