І показово, що перше прізвище, яка з’явилося в переліку претендентів – Михайло Бабич, представник президента Росії в Приволзькому федеральному окрузі.
Свого часу саме Бабич розглядався Кремлем в якості можливого наступника Михайла Зурабова на посаді посла Росії в Україні. Це призначення мало б означати дуже просту річ. З центру політичного впливу в Україні, складних ігор і комбінацій, які більше не цікавили Путіна, посольство мало перетворитися на військову організацію.
Київ тоді з призначенням Бабича не погодився і російський “силовик” залишився на своїй колишній посаді. Але якщо він зараз з’явиться на Донбасі, це буде означати перетворення “народних республік” в військові організації в чистому вигляді. Кремлю вже більше не буде цікавий “народ Донбасу” і перевибори з американцями – який з Бабича переговірник! А ось наглядач – відмінний. Тим більше за бойовиками. Бабич буде стежити, щоб багато не крали, диверсії проводили за погодженням з Кремлем, без самодіяльності. І були готові виконати будь-який наказ російських господарів. Політика, в яку так любив грати на Донбасі Сурков, остаточно поступиться місцем позиційній війні.
Іншою буде ситуація в разі призначення відповідальним за Донбас віце-прем’єра Дмитра Козака. В цьому випадку потрібно буде розуміти, що головною метою куратора стане мінімізація витрат на Донбас. Путіна не буде в ситуації з Козаком цікавити війна. Він вимагатиме утримання окупованої території з найменшими витратами. Але при цьому Козак, на відміну від Бабича, зможе імітувати переговорну активність і регулярно зустрічатися з тим же Волкером.
Сенсу від цього буде не дуже багато. Не тільки тому, що в Росії немає самостійних учасників переговорів і всі питання вирішують Путін з оточенням. А ще й тому, що сам Козак просто не здатний зрозуміти, чим відрізняються колишні союзні республіки. Його провал на придністровському напрямку – непогана ілюстрація. Козак був впевнений, що змусить погодитися з рішенням Москви і владу Молдови, і маріонеток в Тирасполі. А в результаті провалив завдання. І я не думаю, що з керівництвом України він здатний діяти інакше, ніж з керівництвом Молдови.
Але найголовніше, звичайно, це не те, яким буде характер окупації. А то, що окупація окупацією залишиться – якого б “гауляйтера” Путін не обрав для Донбасу.
