В моєму житті було кілька відверто жахливих нових років.
До одного нового року я захворіла і мені не можна було пити, їсти теж почті не можна було, можна було уколи подкожно, уколи в жопно, і жменю таблєток. І от в новорічну ніч мої багаточисленні друзі подумали, шо мені навєрно не до вєсєлья і забули навіть случайно обронить “ти будеш з нами святкувати?”
На вулиці був мороз. Того дня у мене стався напад. Шлунок заповнений ліками хотів покою. За вікном одиноко гавкав сусідський собака. В грубі тріщали дрова. І покоцаний ющенко в снігу показував в нашому Славутичі “любі друзі”, я пила воду і хотіла плакать, але плакать було нізя теж. Потім був якийсь концерт, від якого хотілось вить і далеким відголоском з села доносились чиїсь петарди і дівчачі воплі. Життя мов паравоз мчалось чи то мимо, чи то нахуй.
А другий раз був, коли я була маленька. Той ужасний новий год, ознаменувало падєніє діда мороза, він лежав і хропів ногами на площадку, по бороді стікала слина, а з-під халату виглядали спортівні штани. Я думала шо він вмер. Стояла і плакала. Я не знала шо мертві не хропуть.
А в один новий год я була снігуркою і працювала. Снігурка за дєньгі мала веселити людей і заважати їм спокойно спати в мисках із вишуканим салатом “гранатовий браслєт”. І от без 15 двінадцять нас із дідом морозом, який у валянках і в шовковом халаті на труси, спровадили на вулицю, мороз -15. Я в туфєльках, у діда Мороза (в биту шашличнік Льоха) саме тьопле – це борода. І от новий год, всі кричать ура, товчуть бокали, навертають олівйо і гранатовий браслєт, а ми стоїм там на вулиці “тєпло лі тєбє дєвіца” а дєвіца даже не отвічає, бо навіть язик закацюб. Ну потом про нас вспомнили впустили в клуб і ми ще довго намагались відігрітися.
А колись один запорєбріковий пріспособлєнєц дядя Толя прішол пасєвать, а воно ж у них національна черта – ні в голові ні в сраці. То він прийшов посівать макаронами “ракУшки” і горіхами волоськими. Він як хуйнув тим збіжжям по всій хаті нас сонних дітей побудив, шось із посуду розтовк, лиха наробив, взрослі стоять ахуєвші, а воно рже і каже “Вот засєіл так засєіл”, а тоді мать моя розморозилась і каже “Та ти чи не намаханий отаке робить, іди Толька бо щас шваброю гнатиму за твій Урал довбаний”.
А тоді я якось придумала шо нахуя нам празнік на новий год, якшо він може бути коли завгодно. От взяв отак і посеред тижня спік торт і запалив свічки, і всьо… день народження вівторка. Або от навалив олівйо і всьо в хаті новий год посеред березня.
Кароче, защитна функція яка-то сублімація і много часов для роботи псіхотерапевта. Хуйня, кароче.
