Сьогодні в Дніпровському районі міста Києва був вбитий Маршал Гречка.
Ще трошки – і вб’ють матьорого рейдера з 90-х.
Якого не змогли застрелити в 2006 Дніпропетровську (на жаль, загинув охоронець, єдиний “злочин” якого – вірність). І який лишився живим після вибуху в кафе “Пепероні” в 2010.
Святих немає. І Гена теж далеко не свята людина з цікавою біографією.
Але влада сама зробила із Корбана мученика.
І знущаються над ним справді по-сталінськи.
І це очевидно, що не за грішки минулого, а за опозиційну (водночас – жорстко проукраїнську риторику).
Тим, хто пише, начебто Корбан симулює хворобу – раджу приїхати на суд і подивитись на нього. Будьте людьми, зрештою, а не безсердечними істотами, котрі кепкують над тим, як відверто збиткуються над людиною після операції. Незалежно від того, як ви до нього ставитесь.
Думаю, ця справа увійде у вітчизняну історію. Завдяки відвертим тортурам.
Так само, як справа Ігор Мосійчук, якому 7 годин не давав життєво необхідних ліків в СІЗО СБУ начальник медчастини цього малоприємного закладу, вітчизняний “доктор Менгеле” Артем Даниленко.
А ще іудея Корбана для краси жанру треба судити за неонацизм. За його слова: “В Україні є титульна нація, тому Президентом має бути українець”.
Після арешту Мосійчука Корбан приїхав до мене серед глибокої ночі і замість “добрий день” спитав:
– Яка треба допомога?
Не пам’ятаю, про що ми тоді говорили, але я чомусь спитав:
– А про що ти реально мрієш?
Він задумався і каже:
– Про доньку. Дуже мрію, що у мене народиться донечка. У мене чотири сина…
Так от, панове прокурори і судді, пацани, до речі, скоро виростуть.
І, якщо країна не зміниться радикально, вони не зможуть бути такими добрими і толерантними, як ми.
Просто не зможуть пробачати так багато, як пробачають наші покоління.
Це не про Корбана текст, сподіваюсь, ви зрозуміли.
А про те, що далі буде відбуватися в країні з такими судами.
