Не потрібно недооцінювати те роздратування, яке висловлюють в Москві після оприлюднення державним департаментом США “Кримської декларації”.
Ми можемо дивуватися тій реальності, у якій перебуває російське керівництво, але від зустрічі з Дональдом Трампом Володимир Путін очікував чого завгодно, тільки не цієї декларації, яка відкидає “спробу Росії анексувати Крим”.
Відкидається теза Володимира Путіна і його подільників про те, що тему крадіжки закрито. І проводиться недвозначна паралель з іншою огидною анексією – анексією Радянським Союзом країн Балтії. Коли Вашингтон протягом кількох десятиліть цієї анексії не визнавав, це викликало роздратування і сміх з боку радянської влади. Але чим справа закінчилася? Відновленням незалежності країн Балтії і крахом самої держави-агресора, “найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття”, як оцінив цю історичну відплату сам Володимир Путін.
Тому зараз російським пропагандистам залишається тільки робити хорошу міну при поганій грі. Марія Захарова нагадує, що президент Дональд Трамп відмовився від багатьох рішень свого попередника Барака Обами – тобто Москві залишається сподіватися, що наступний президент США перегляне “Кримську декларацію”.
Посольство Росії у США розраховує, що за визнанням українського статусу Криму Вашингтон визнає сербський статус Косово. Але ця теза – взагалі потрапляння в “молоко”. Тому що якраз Росія і не визнає косовської незалежності. І якщо виходити з цієї логіки, вона і підтверджує правоту підходу США.
Але найголовніше – можна сумніватися з приводу відповідності процедури проголошення незалежності Республіки Косово міжнародному праву. Ось тільки Косово ніхто ніколи не анексував. А Крим був анексований Росією буквально наступного дня після проголошення півостровом фейкової “незалежності”. І якщо це – не анексія, то що таке тоді анексія?
Володимиру Путіну варто зрозуміти одну просту річ – якщо він, звичайно, хоче і в майбутньому спілкуватися з Дональдом Трампом. Невизначеність оцінок і підходів, яку проявляє Трамп у приватних бесідах, інтерв’ю або соціальних мережах, неодмінно обертається жорсткими і несприятливими для Кремля офіційними рішеннями – деклараціями, санкціями, військовою допомогою Україні та іншими путінськими розчаруваннями. Тому що саме в таких рішеннях і проявляються національні інтереси Сполучених Штатів і логіка виживання цивілізованого світу.
