Ми сперечаємося, сваримося, оступаємось, але, ймовірно, саме так і виглядає дорослішання. Перескочити цю стадію не вдавалося нікому.
Часом хочеться малодушно втекти з соцмереж до травня. Занадто багато емоцій. Будь-яка суперечка переростає в бійку. Оцінки грішать монохромностью. «Не смій підходити, поки не скажеш, хто ти такий».
У ці моменти корисно читати новини з пострадянських країн. Про місто Нурсултан і однойменні проспекти. Про закони, що забороняють дискредитацію влади. Про посилення жорсткості права на мітинги. Про заборону збирання хмизу. Про ізоляцію локального інтернету від глобального.
Звичайно, мені скажуть, що логічніше порівнювати українські новини з європейськими. Проблема лише в тому, що велика частина нашої країни Європою ніколи не була. Вона була відрізана від неї – залізною завісою і століттями історії. Якщо брати 1991-й за точку відліку, то весь цей час ми рухаємося зі сходу на захід. І новини наших колишніх сусідів по Союзу – це хороша ілюстрація обраного ними і нами шляху.
Так, Україна – це молода і нестійка демократія. Плоть від плоті наших внутрішніх розбратів, фобій та ілюзій. Так, ми сваримося один з одним до посинілих кісточок і побілілих скул. Так, наше сьогодення суперечливе, наше майбутнє туманне, але наше минуле і зовсім нікуди не годиться. Тому що в цьому минулому не було нічого, що хотілося б упакувати в багаж.
Ми поняття не маємо, хто стане наступним президентом. Ми лише здогадуємося, які партії стануть штурмувати парламент. Ми з юнацьким максималізмом готові голосувати за новачків, але навіть це – всього лише спроба намацати якесь нове майбутнє. Тому що «минуле» в наших бюлетенях уособлюють зовсім інші прізвища.
Ми сперечаємося один з одним про те який порядок денний важливіший – «суверенітету» чи «благополуччя». Але з якого боку барикад кожен з нас не опинився б – саме він формує той запит, на який потім реагують політики. У всіх наших колишніх сусідів все з точністю до навпаки.
Можна як завгодно описувати нашу країну. Хтось назве це розбратом. Хтось – квітучою складністю. Але це в будь-якому випадку виглядає симпатичніше, ніж те, що залишилося у нас за спиною. У всіх тих країнах, в яких ЗМІ прислухаються до чиновників, а не навпаки. У всіх тих країнах, в яких вертикаль схожа на дзвінкий від напруги стовп.
Можна як завгодно ставитися до Верховної Ради. Її родимі плями занадто очевидні, щоб витрачати час на їх опис. Але вона все одно залишається противагою будь-якому мешканцеві Банкової. З якою будь-який переможець гонки буде приречений домовлятися. Прозвучить смішно, але часом запобіжник від узурпації виглядає саме так.
Так, в нашій країні цвіте корупція. Індекс її сприйняття досить високий. Але в тому й річ, що цей показник доводить лише те, що ми здатні її обговорювати. Що ми можемо оцінити її масштаби і згубність. У багатьох наших колишніх сусідів по комуналці такої можливості не існує.
Всея наше багатоголосся краще відрепетируваного хору. Весь наш рваний ритм краще гулу одностайності. Всі наші хвороби росту симпатичніші забетонованого пустиря.
Ми дуже далекі від тих країн, які любимо ставити собі в приклад. Але точно так само ми далекі від тих, з ким раніше жили під одним дахом. Вся їх стабільність вибудувана на вуглеводнях. Всі їх одностайність – на пропаганді. Вся їх передбачуваність – на монополії трону.
Всі наші вади – пряме продовження достоїнств. Неврози кращі за кому. Суперечки краще за мовчання. Наша нестабільність обіцяє нам чимало ризиків, але абсолютний спокій буває лише на кладовищі.
Я не знаю, який сценарій на нас чекає. Війну ніхто не скидав з рахунків – і ніхто не обіцяв, що ми в ній переможемо. Ми сперечаємося, сваримося, оступаємося – але, ймовірно, саме так і виглядає дорослішання. Перехідний вік завжди загрожує проблемами, але перескочити цю стадію не вдавалося нікому.
Я не знаю нашого майбутнього. Ми намацуємо його в режимі реального часу – день у день, з року в рік. Але іноді процес важливіший за результат – лише тому, що нікому не вдавалося жити без помилок. І навіть якщо в нашій реальності занадто багато політики – це все одно краще, ніж якби в нашому житті політики не було зовсім.
