За рік після початку російсько-української війни наші збройні сили й далі перебувають в розтяжці між постсовєцьким керівництвом – колишніми офіцерами совєцької армії (СА) та народною армією, що твориться знизу за кращими прикладами січових стрільців (СС), Карпатської Січі, УПА. І доки народна армія боронить країну, її постсовєцьке керівництво займається саботажами і диверсіями.
Приміром, важко зрозуміти чому за курсу на так звану професійну армію і за наявності понад ста тисяч контрактників, на передову посилають відмобілізованих резервістів, непристріляних і, на жаль, не завжди мотивованих. А відтак, багато втрат – як людських, так і матеріальних.
А чому немотивованих, бо влада не спромоглася запровадити систему патріотичної підготовки. Солдати на передовій не знають за що воюють, у чому сенс війни та її мета. Натомість розпочалося полювання на добровольців, які в перші дні війни стали на захист Батьківщини. Приміром, одного мого побратима намагаються звинуватити у створенні ОЗУ, бо він у перші дні війни зі зброєю в руках не дав захопити ворогам своє рідне місто. Тепер мусить пояснювати прокурорам чому стріляв в російських братів…
А от до перевірки на детекторі брехні вищого керівництва армії та спецслужб чомусь так і не дійшли. Про будівництво фортифікаційних укріплень сказали ще 10 місяців тому, а реальне рішення ухвалили минулого тижня. Програма переозброєння не ухвалена і не працює. Не має нової редакції Стратегії Національної безпеки, Воєнної доктрини. Зруйнована система цивільної оборони. Відсутнє розуміння як припинити війну. В країні, за яку воюють і гинуть воїни, реінкарновано і зміцнено олігархічну систему.
А солдати повернуться. І якщо видимих змін не буде, країну чекає ніч довгих ножів…
