Доброго ранку, друзі!
Надворі вівторок, погода в нас чудова – ні тобі спеки, ні комарів, ні голольоду з завірюхами. Накрапає весняний дощик і хочеться зробити шось дуже хороше й добре. Наприклад, заварити собі ранкові чай-кохве, і зручно вмошись почитати, що люди пишуть. Дід так і зробив. Начитався всякого різного і тепер готовий вам розказати про свої впечатлєнія від прочитаного.
Ітак. Надя Савченко у московській в’язниці продовжує безприкладне голодування. Краще б вона цього не робила, і краще б була здорова і бадьора та натхненно висміювала й знущалася над бутафорським московським правосудієм так, як вона це вміє. Але, відімо, Надя інтуїтивно відчуває, що і як вона має робити, прийняла своє рішення і готова твердо йти до кінця, не слухаючи нічиїх порад чи умовлянь.
Чим більше дід спостерігає за Хуйлом і його поведєнієм на тлі грандіозної сили духу, яку демонструє Надя, тим більше дивується – як таке мелкотравчате й убоге чмо, як Хуйло вообще колись доросло до цілого підполковника. Дурілка картонная на московськом тронє імітірує великого правітєля. визиває до себе міністрів, дає їм указанія замінить лампочки, покрасить ларьки, налить солярку в трактор. І при тому розсварив Росію з усім світом, з американцями і європейцями, з арабами і японцями, а українців вообще превратив в лютих і непримиренних ворогів. При чому зробив це не в силу якого-то грандіозного стратегічного замисла, а просто від елементарного непоніманія хто він, шо він і де він. Колись обізатєльно прийде врем’я, коли росіянам буде мучітєльно стидно самим собі признаться, що вони рукоплєскали тому убожеству. І каждий буде розказувать, шо в душі він був проти Хуйла, просто врем’я було таке.
А врем’я завжди однакове. Убожество і героїзм понятія внєвременниє. Тому Надя – героїня, а Хуйло і всі йому рукоплєщущі – убогі мразі. Хто зараз пам’ятає про всяких англійських генріхів, графів і герцогів, які так гордо неслися, а помирали обісрані від дизентерії? Зате Жанну д’Арк знає, пам’ятає і шанує увесь світ.
Хуйло ж учора, давши указанія крестьянам пахать і сєять, позвонив презідєнту Узбекістана Ісламу Карімову і не скривая завісті поінтєресувався як йому вдається обеспечувать собі всігда більше 90% голосов на виборах. Бо Хуйло скіки не б’ється, даже до 90 пока не дотягує. Шо йому відповів Карімов про то нам не сообщають, но по всій відімості Хуйло перенесе скоро на російську почву і коє-что з передового досвіду среднєазіатських презідєнтов. Например, колєнопреклонєнія перед главой государства і целованіє єго слєдов. А шо? При желанії кремльовські історики тут же обоснують, исторически обусловленные в России особые формы почитания главы государства. Никакого культа личности – просто возврат к историчеким традициям. А єслі Хуйлу вдруг взбреде в голову восстановить колхозний строй, шо йому помішає це зробити? Нєзавісіма преса? Парламент? Общественноє мнєніє? Пойдут в колхози, как мілєнькіє, і пахатимуть за трудодні. Єдінственно, шо спасе російське крестьянство, це то, шо Хуйлу врядлі довго сидіть на троні.
Меж тєм, в вопросє України Хуйло похоже опреділився з найближчими шагами. Рішив вроді пока велике наступлєніє не начинать, а двигаться по дороговказу Мінськ-2 і дав указанія своїм шавкам із ДНР-ЛНР ініціірувать ізменєнія в Конституції України. Шавки слухняно підібгали хвости і начали гавкати нащот созданія комісії по внесенню змін до конституції та сказали, шо ждуть у тій комісії представників Києва. Шоб разом мінять констітуцію. Для того, шоб гавкання було лучше почуте в Києві, цієї ночі, послє нєкоторого относітєльного затішія, по лінії фронту возобновилася стрілянина – обична тактіка Хуйла.
Шо відповість на цей шантаж хунта побачим, дід гадати не береться. Хотя вірогідність нового возобновлєнія масштабних боїв об’єктивно зростає, бо предидущий опит показує, шо як тільки хунта впирається, Хуйло начинає гнать солдатіков на убой. Однако на цей раз все не так просто. І Хуйло не може не понімать, шо тєрпеніє главврача Обами тоже не безпредєльне. Варто лише Хуйлу взмахнуть платочком, давая знак солдатікам, як Обама нарешті поставить нужний підпис і в нашу Армію пойде современне оружіє. Єстєственно, Белий Дом обставить це пацифістськими заявами, шо оружіє ісключітєльно оборонітєльне, но руссо-фашистським танкістам хіба не однаково від чого горіти в своїх танках – від оборонітєльного чи від наступатєльного оружія.? Потому і Хуйло осторожнічає. В общем, іде война нєрвов, характєров і упрямства. Помагаєм Армії. Да, і в район Яворівського полігону на Львівщині пока ходить не нада – там ученія з американцями.
На цьому тлі продовжується операція Саудівської Аравії у Ємені, ідуть бомбардіровки, єменські порти заблоковані. Пацифісти кричать про нємедлєнне прекращеніє огня, показують фотографії розбомбленого лагеря беженців, арабські войська ожидають приказ про начало наземної операції. Іран же ризикує сам себе перехитрити – сьогодні у Женеві останній день переговорів з шестьоркою по ядерній програмі. Печальна лошадь мечеться з Женеви в Москву і обратно, Керрі сохраняє хладнокровіє. Наблюдаєм.
Хунта озаботилася вопросами європейської інтеграції і робить це в фірменном стілє української власті – думає ввести пост соответствующого віце-прем’єра. Це харашо канєшно, але пожалуста тільки не Рибачук-2. І вообще, хунті пора би понять, шо євроінтеграція – це не переговори з Брюсселем. Це внутрішні преобразованія. І дуже важно, щоб вони були зримі і відчутні.
От дід зараз скаже єресь несусвітню, но мені можна – я старий і сільський дід. І от з позицій простого діда я собі так думаю, шо коли ти хочеш шото кардинально перестроїти, то одновременно за все братися наверно невозможно. Нада з чогось начать. Це всі вроді понімають і всі радять з чогось начать, кожен радить своє. Здебільшого деструктивне, хотя й правильне – люстрація, боротьба з корупцією, і т.д. Це все харашо і правильно, но нада понімать, шо на деструктиві далеко не заїдеш. Нужен позитивний і потрібний всім общенаціональний проект. Зрімий і ощутимий. І єслі він получатиметься, люди скажуть – а диви, харашо!
Так от, дід собі так думає, шо стартовим проектом може стати строїтєльство в Україні мережі суперсучасних автомагістралей. І не нада на діда тюкать, шо це дєньгі великі, а грошей і так нема. Всьо прощитано, тут главне начать. Дуже важне в цьому ділі висторїти грамотну схему фінансування будівництва. Вигадувать нічого не нада, берем досвід хорватів, а ще лучше словенців. Дід колись живо інтєресувався цим вопросом і скаже, що тут нічого сложного, або невиполнімого. Словенія – 2 млн населення, а автобанів настроїла більше, чим вся велікая московская Русь. При тому Словенія країна гориста, там єслі не віадук, то тунель. В Україні ж проще – Україна просто природою створена для скоросних автомагістралей. Які зшиють країну і сільський дядько, скажімо Сумщини чи з Чернігівщини спокійно зможе в любий вікенд відвезти жінку на море.
Дорога – це життя. Будівництво автомагістралей оживляє економіку, начинають работать підприємтсва-постачальники. Це і вирішення вопроса про повернення в Україну заробітчан – нужні робочі руки є стабільні робочі місця. Вздовж автомагістралей виростає інфраструктура – отримує повітря малий бізнес. Наявність сучасних автобанів сільнєйший аргумент для западних інвестрів. А головне – люди бачать, шо шось відбувається грандіозне і позитивне.
Дід – старий водітєль. І знає яке ощущеніє охоплює водітєля, коли він з’їзжаючи з веліколєпної автостради, в’їжджає на таможню під написом “Вас вітає Україна”, а дальше починаються середньовічні колдобини. В общем, автобани Україні по любому нужні. І чому б Україні не дати старт позитивним реальним змінам не почавши іменно з будівництва мережі автострад.
Колись у Словенії дід взяв одного месного чиновника, який занімався будівництвом автоцести, за галстука, відвів його в сторону і спитав: “Як вам все вдалося?”. На шо получив відповідь: “Тут главне начать і не останавлюваться. А потом так пойде, шо лише встигай. В нас були ситуації, коли ми не встигали освоювати кошти на автобан і шоб вони не пропадали, і шоб люди й техніка не простоювали, прийшлося строїти обичні дороги між селами й хуторами”. Не вірите дідові? Поїдьте в Словенію і подивіться, які там дороги в селах.
А соответствующий хорватський чиновник улибаясь налив дідові ракії і сказав: “Ми своєю автоцестою А1 окончатєльно перемогли србінів і добили Мілошевича. Жівілі!”. Дід тоже сказав “Будьмо”, хряпнув ракії і задумався. А січас считаю, шо нема чого думать. Нада строїть дороги. Хунта, ти чуєш, шо тобі дід каже?
Зберігаєм бадьорий бойовий дух, держим Кулаки за Надю і всіх наших бранців, продовжуєм допомагати Армії, занімаємся спортом та читаєм repka.club.
Та слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас
