Згідно концепції Арнольда Тойнбі, народження та функціонування цивілізації виражається в здатності людської особистості впливати на перебіг історичних подій.
Рушійною силою в цьому виступає «творча меншість». Саме «творча меншість» стає носієм містичного «життєвого пориву», визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади.
У випадку, коли творча еліта не здатна вирішити поставлене завдання, вона перетворюється в «пануючу меншість», яка утримує свою владу не авторитетом, а силою. Основна маса населення в цьому випадку стає «внутрішнім пролетаріатом», який і знищує цивілізацію, якщо вона ще не загинула від військових поразок чи природних катаклізмів.
Аналогічну ситуацію бачимо нині в Україні.
Події на Майдані та боротьба з окупантом на сході України стали своєрідним лакмусовим папірцем; сформували нове пасіонарне крило у суспільстві – крило «творчої меншості» і провели чітку межу поміж «інертною більшістю» та маргінальною «пануючою меншістю». Остання ж робить все, аби не втратити важелі впливу, поглиблюючи стагнацію. Одним з таких відчайдушних кроків стала поява новітніх українських політв’язнів. Це спроба придушення ініціативи, залякування, демонстрація впливовості, але аж ніяк не правосуддя. Достатньо поглянути на ті пріоритети, які ставить перед собою виконавчий апарат, аби розвіяти будь-які сумніви з цього приводу. Зовнішня та внутрішня політика нинішнього уряду є, беззаперечно, антиукраїнською. Але як казав Ньютон у своєму третьому законі: «Сили, що виникають при взаємодії двох тіл, є рівними за модулем і протилежними за напрямом.»
Інакше кажучи, на кожну дію є протидія.
Вчора цією протидією були ті, хто нині перебуває за гратами. Сьогодні цією протидією є ми з вами. Нас мало, але сила в пасіонарності, а не в інертності. Сила в наших «відповідях» на «виклик». Сила в нашій «волі щось спільне творити». І ми мусимо перемогти, інакше смерть.
Назар Рейкін
