Захотілося написати про одну неприємну річ. Ми не розуміємо, що таке “виграш-виграш”.
От сказав нещодавно добрі слова про волонтерів. У коментарях пишуть: принизив армію, заявивши, що без них вона би не перемогла.
Просуваю ідею економічного зростання через розвиток бізнесу. У коментарях пишуть: він хоче примусити пенсіонерів голодувати.
Прикладів безліч лише у моїй стрічці.
Певна частина людей не розуміє: віддати шану волонтерам — це не принизити, а піднести славу нашої армії, заради перемоги якої вони працювали. Так само розвиток бізнесу означає більше податків, отже, вищі стандарти соціального захисту.
Принципова помилка всіх тих коментаторів полягає в тому, аби вважати життя грою з нульовою сумою. Тобі належить лише те, що ти забрав в інших. Хтось виграв — значить, хтось інший програв.
Можливо, ці люди живуть у такому світі. Але це не єдиний світ на землі. Бо якщо би було так, ми би дотепер билися кам’яними палицями за шкіру того самого мамонта.
Життя не є грою з нульовою сумою. Життя є грою, де можна, за умови гарних правил гри, створити виграш-виграш. Де армія за підтримки волонтерів стає в рази міцнішою і зупиняє агресора. Де економіка зростає, а не коливається близько рівня 1990 року, і дає більше грошей кожному, і працівникові, і пенсіонерові. Де сказати добре слово про одного не означає принизити іншого. Де поступитися своїми інтересами у другорядному означає разом з опонентом здобути найголовніше. І так далі.
Дитяче мислення про життя як гру з нульовою сумою підходить для пісочниці, де діти вовтузяться між собою за пасочки. Але з пісочниці вже час вилазити.
