ЧЕРГОВА ПРИКРА НЕСПОДІВАНКА
Особисто я вже давно веду душєспасітєльні бесіди з тими військовими, у кого зберігся хоча б по мінімуму здоровий глузд.
Неймовірно важко пояснити, що громадянська війна – це найбільша трагедія, яка тільки може статись, і що немає нічого страшнішого, ніж перемога у громадянській війні.
Адже це все одно, що я, як матір, любитиму одного з своіх синів-близнюків більше, ніж іншого, якими б різними вони не були, і наскільки б серйозною не була між ними сварка та бійка.
…І якими б примітивними не були ті військові, в глибині душі вони розуміють мою правоту, і в якийсь момент питають: “Ну і що ж тепер робити?! Адже між нами тепер стоять кров та смерть!”
“Все одно нам доведеться жити разом чи принаймні поруч, починати розуміти та в підсумку пробачати. Адже ми не можемо знищити одне одного остаточно на радість зовнішнім ворогам, які стравили нас одне з одним.”
ЯК можна не розуміти таких елементарних речей, підтримувати війну – а потім дивуватись звичайному пост-військовому синдрому?! Синдрому, з яким у нас після Афгану живуть тисячі і тисячі, і ніби дорослі люди мали б бути в курсі, який це жах?!
ЯК???!!!
