Знайомтеся, це – Гібралтар.
Величезна скеля, гора, котра контролює вхід в Середземне море з Атлантичного океану.
До сих пір це територія під британським протекторатом, хоча навколо – іспанська земля.
Всередині її – десятки кілометрів тунелів, глибокі фортифікаційні споруди. Наїжачена стволами берегових батарей, тримає на прицілі море і сушу. Кожний її сантиметр дихає силою, війна там живе століттями, незнищенна під андалуським сонцем.
Ніби космічний корабель блакитнооких прибульців опустився посеред оливкових плантацій і фієсти, посеред дуелей, хамона і кориди, посеред рештків мусульманських мечетей, колись перероблених у церкви і церков, перероблених у мечеті, посеред безтурботного пияцтва і отар овець, посеред оцього милозвучного іспанського «ррр», вина та слідів Реконкісти, сліпучо-білих хат-мазанок, поцілунків на вузеньких вулицях та фортець на вершинах пагорбів – титанічний, спокійний і блакитноокий корабель-прибулець із туманного альбіону, живий пам’ятник силі сильних.
Оповитий хамарою, як елегантним шаликом.
Якщо росіяни далі розгортатимуть війну з Туреччиною, то Стамбул перекриє шлях постачання російським військам у Сирії через Босфор і Дарданели, і Москві лишиться тільки шлях в обхід усієї Європи, мимо цього англійського велета – тоді цей прекрасний гігант неминуче обріже і цю дорогу.
Власне, він для цього і живе.
